Леся Поліщук
№ 25. 25 серпня 2004 року, стор. 9

На нашій планеті, що плине в часовому просторі край Чумацького Шляху, практично у центрі Європи та України є одне з найчистіших з природно-біологічної точки зору місце - село Михайлики Шишацького району на Полтавщині. Цю оазу первозданної природи оминув своїм грізним знаком навіть подих Чорнобиля. Тут не тільки ваблять красою мальовничі місця із заселеними птаством гаями, рибними озерами й родючими полями, які називають малою Швейцарією. Тут і повітря цілюще, а кожен гектар бурякового поля, як підраховано вченими, дає у шість (!) разів більше кисню, ніж аналогічна площа лісового масиву. Довкілля тут ревно оберігається людьми-однодумцями, яких зумів зорганізувати та захопити ідеєю збереження найціннішого багатства - природи Семен АНТОНЕЦЬ.

Доля кидала Семена Свиридоновича то у вир несприйняття, нерозуміння або продиктованого швидше заздрістю, ніж розрахунком, цілковитого відторгнення його ідей, то виносила на гребінь слави, успіху, торжества правоти, вкотре підтверджуючи, що все по-справжньому цінне й ділове твориться у боротьбі (подібно до того, як Божа іскра, що зрідні осяянню), досягається через зосереджену працю. Йому довелося стати останнім в історії Радянського Союзу Героєм Соціалістичної Праці. І він же перший серед вітчизняних аграріїв, кому було присвоєно найвище звання держави - Герой України.

Кажуть, що зорі падають у серпні. Для двічі Героя праці, академіка НАН України, члена Президії Аграрної академії, лауреата міжнародної премії Українського фонду культури імені В.Винниченка (за значний внесок у розвиток культури), кавалера ордена Миколи Чудотворця "За примноження добра на землі", генерального директора ЗАТ "Обрій", засновника і керівника приватного підприємства "Агроекологія" Семена Антонця останній літній місяць - справді знаменний у його долі.

Народивсь любити і страждати,
Падати й триматись в стремені,
Народився небо прихиляти
У своїй вкраїнській стороні...

По-перше, він сам серпневий - 20-го числа відзначає день народження. Вочевидь, саме цей багатий земними щедротами-плодами, райдужною красою, складний, напружений, але ж і яскравий та сонячний місяць з молоком матері визначив його життєвий шлях, відобразившись усім багатством кольорів на рушничку долі.

Корінний полтавець, у роду якого змішалися і вільні козаки, і честолюбні дворяни, і трударі-хлібороби, він з ранніх літ на усе мав свою власну думку, завжди тягнувся до знань і не цурався ніякої роботи.

Батько загинув на фронті. У голодні післявоєнні роки - з чотирнадцяти літ - він уже заробляв на хліб сам, найнявшись до лісника на різні роботи. Лісник був мудрим господарем, знав багато правил та секретів хазяйської майстерності, догляду за рослинністю й живністю. Хлопець усе прагнув збагнути, запам'ятати. Ці знання пізніше ой як знадобилися Антонцеві для закріплення його авторитету у селян, коли довелося і утверджуватися фахово, і керувати.

Отримав вищу освіту - зоотехнічну. Активний, роботящий, цілеспрямований, високий, ставний, одним словом - видний, він міг влаштуватися в районному чи обласному центрі, та й у столиці зробив би адміністративну чи підприємницьку кар'єру (пропозиції такі були і не раз), але твердо вирішив пов'язати свою долю з працею на землі, яку любив щиро й одержимо.

Своє кар'єрне сходження почав із завфермою. Підраховував, підказував, вимагав, навчав колгоспників господарювати раціонально й ефективно. Підприємливого зоотехніка, що уміє організувати людей, взяло на замітку районне начальство. Невдовзі Диканьський райком партії запропонував енергійному Антонцеві взятися за налагодження справ у найвідсталішому господарстві (була така практика в часи розвиненого Союзу, коли молодого-сміливого "кидали на прорив"). Так тридцятирічний Антонець став головою колгоспу. І всього за рік Воскобійницький колгосп зайняв перше місце з урожайності в районі. Селяни визнали у ньому господаря, а земля віддячила за порядок і бережливе ставлення до себе.

За десять років його головування слава про Антонця поширилась далеко за межами району і області. У господарство приїжджали запозичувати досвід, про нього писали газети, і одним з перших про талановитого новатора усій Україні розповів письменник із столиці Дмитро Прилюк (пізніше - декан факультету журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка).

На адміністративній посаді в районі, куди Семена Свиридоновича все ж умовили перейти, протримався з рік, та не тішила душу кабінетна робота. Знову попросився у найвідсталіший колгосп - імені Орджонікідзе, що в селі Михайлики Шишацького району.

Рік у рік вираховував, зберігав і примножував колективне добро, відбудовував, дбав про техніку, ферми, умови роботи людей. Звісно, і цей колгосп невдовзі вийшов у передові. Люди почали краще заробляти. Але наміри в Антонця цього разу були серйознішими. Саме в той час захопив його рух, що ширився по Полтавщині завдяки відомому вченому-реформатору, першому секретареві обкому партії Федору Моргуну (згодом вони стали друзями-однодумцями). У Росії і в Союзі ця справа була започаткована двічі Героєм Соціалістичної Праці Терентієм Мальцевим (з літнім уже, 90-річним Терентієм Семеновичем вони переписувались). До речі, Мальцев першим надіслав листа на Полтавщину своєму молодому колезі, коли прочитав у загальносоюзному журналі "Земледелие" його статтю "Тернисті шляхи безвідвалки", 1978 р.). Семен Свиридонович називає Терентія Мальцева своїм кумиром і "дуже прогресивним чоловіком", а його портрет помістив у своєму кабінеті, щоб було з ким радитись на самоті перед прийняттям важливих рішень.

Власне, йдеться про нове - давно забуте старе. Ґрунтуючись на історичному досвіді землеробства, і Мальцев, і Моргун закликали відмовитися від надто виснажливої для землі глибокої оранки, що знищує гумус, а також від отруєння ґрунту пестицидами, мінеральними добривами та іншою інтенсивною хімією (а отже - отруєнне всього, що на землі росте й плодоносить чи пасеться-доїться, а в кінцевому результаті - шкодить здоров'ю людей).

У кінці 80-х Семен Антонець у складі групи вчених увзявся вести урядову тему "Можливості виробництва екологічно чистої продукції у Північно-Полтавському регіоні".

Поставив собі за мету хоча б в одному, ввіреному йому, господарстві він забезпечить природне відтворення землі. Засів за літературу, радився з ученими. Дізнався, що раніше на цих землях процент гумусу становив 10-12 %, із застосуванням хімії - знизився до нуля. Буквально з першого разу, застосувавши безвідвальний спосіб обробітку ґрунту, домігся відновлення проценту гумусу до 3-5 %, земля почала оживати, з'явилась біота - всіляка живність і рослинність, котра сама себе регулює, роблячи ґрунт пругким, міцним і водночас м'яким, мов подушка, насичена киснем. Візьмеш у руку таку грудку - жодного масного сліду не залишає, а тільки сонцем промениться і теплом. Земля - не перина. Почали застосовувати сидерати - вику, гречку, жито. Добриво - тільки органічне.

Втім, більшість аграріїв-практиків і представників сільськогосподарської науки дотримувались погляду "Хімію - в життя!". Не думалось при цьому про завтрашній день - брали урожай високий і негайно, значно зріс процент розораності земель (в Україні він і нині - найвищий у Європі)... Семен Антонець доводив протилежне, застосовуючи ґрунтозберігаюче землеробство, залишаючи поля під паром та без будь-яких стимуляторів отримуючи не менші, а то й більші, ніж із застосуванням хімії, врожаї екологічно чистої продукції. Про михайликівські експерименти почали писати всесоюзні газети і журнали, про Антонця заговорили, не приховуючи здивування і захоплення. Хоча траплялися й дивні речі. Так, довелося якось навіть у слідчому ізоляторі КДБ у Києві "погостювати"...

Народився сумувать не всує.
Посумую - й осміхнуся знов.
Україно! В жилах моїх, чую,
Золота твоя бунтує кров.

Настала епоха великих перемін. А з нею прийшов і серпень 1991-го, особливо пам'ятний для Антонця, його родини, друзів і колег. Доля розпорядилася так, що 14 серпня президент СРСР Михайло Горбачов (до речі, у Форосі) підписав Указ про присвоєння Семенові Свиридоновичу Антонцю звання Героя Соціалістичної Праці з врученням золотої медалі "Серп і молот" і ордена Леніна. 17 серпня про це повідомили засоби масової інформації, Семен Свиридонович приймав вітання звідусіль - від друзів з України, Росії...

А 19 серпня на історичну арену вийшов ДКНС (ГКЧП). Першому й останньому радянському Президенту більше не довелося підписувати укази про нагородження. Так і залишився український землероб з Полтавщини "останнім із могікан", чиї трудові успіхи відзначені найвищим званням тодішньої нашої "широкої і неозорої Батьківщини".

Далі були трудові будні, але жодні випробування не збили Антонця з раз і назавжди обраного шляху. Особливо ж коли почала з'являтися обнадійлива і приємна статистика: у Михайликах значно нижчий, ніж деінде, процент захворюваності людей, а екологічно чисте молоко й зерно, яйця і м'ясо, хліб і пиво - цілком безпечні, тож мають відповідний попит на ринку. І зокрема - за кордоном, надто там, де суспільство вирішило протистояти генетичній революції, харчовим отруєнням, злоякісним новоутворенням, алергіям, хронічним хворобам.

Фахівці господарства поїздили,-подивились, як там хазяйнують, і з'ясували, що ідеї розвитку біологічного рільництва і виробництва екологічно чистої продукції поширюються у всьому світі. Значно зріс попит на таку продукцію у США, Швейцарії, Австрії, Італії, Швейцарії, Фінляндії, Швеції, Данії, Чехії, Ісландії, Німеччині. А лідирує за площами земель, де вирощується екологічно чиста продукція, маленький Ліхтенштейн. У Швейцарії доводилось бувати на заводі, що виробляє екологічно чистий цукор. А в Україні ідею біологічно чистого господарювання підхопили деякі аграрії в Одеській, Донецькій і Луганській областях, є такі послідовники у Миргородському, Гадяцькому, Лохвицькому й Зіньківському районах Полтавщини. Усім бажаючим приєднатись у Михайликах завжди готові надати консультації - тут радо приймають гостей, є чудовий готель і всі умови для того, щоб відпочити і все побачити на власні очі.

І любов та освятилась болем,
І любов'ю освятився біль.
Україно! На твоєму полі
Буду вірним ратаєм тобі!

Але був і третій пам'ятний серпень у житті Семена Свиридоновича - він датується 1999 роком. У Михайликах відбулось виїзне розширене засідання Національної академії наук України - шістдесят науковців, членів президії, знаних і поважних фахівців прибули подивитись на результати господарювання Антонця. Був серед них і директор Інституту землеробства Віктор Сайко, який зізнався потім, що не хотів ні їхати, ні чути про "безвідвалку", а побачив Михайлики - переконався і зрозумів, що це чудова справа.

Невдовзі Семенові Свиридоновичу довелося приймати високого гостя. Прямуючи на відомий сорочинський ярмарок, Президент України Леонід Кучма висловив бажання ближче познайомитися з місцевими аграріями. У той час Україна готувалась до рішучого кроку в реформуванні аграрного сектора (3 грудня 1999 року вийде доленосний Указ Президента про реформування КСП), і Леонід Данилович активно цікавився ступенем готовності селян до реформ, їх здатністю без такої звичної вказівки "зверху" брати відповідальність за землю, яка має бути не тільки власністю, а й доглянутою, надійною трудівницею-годувальницею. З людиною, яка грамотно, доцільно, не допускаючи виснаження ґрунту, без застосування хімічних препаратів вирощує високі врожаї зернових і цукрових буряків, і вирішив познайомитися глава держави.

"Так вийшло, що в ході поїздки графік дещо змістився, і завітав Президент до нас уже надвечір, - згадує Семен Свиридонович. - Спершу заїхав на ферму, де було вечірнє доїння. Побаченим був задоволений...".

Михайликівським тваринникам і тоді, й тепер є чим похвалитися: не кожне господарство здатне утримувати в такому зразковому стані 4200 голів великої рогатої худоби (з них 1155 корів). Просторі й упорядковані доїльні зали. Доглянутий молодняк, худоба на безприв'язному утриманні, телят знерожують (вирощують породу червоно-рябий і чорно-рябий голштин, є й симентал). Щодня по 16 т екологічно чистого, як належить охолодженого (є оснащення фірми "Лаваль") молока відправляють на завод. По 6000 кг від кожної корови надоюють у приватному підприємстві "Агроекологія" (коли Антонець брався за це господарство, місцеві корівки від сили націджували по 600 кг).

Сподобалися Президенту поля й лани, яких чверть віку не торкалось гостре лезо плуга, пшениця, цукрові буряки, кукурудза, соняшник - чистісінькі, без бур'янів, а урожай - без нітратів. Семен Свиридонович розповів дорогому гостеві, як важко долати стереотипи, доводячи переваги біологічного рільництва... Розмова була відверта й щира. Президент підтримав Антонця, радив іншим сільгоспвиробникам у нього вчитися.

Але сюрпризи серпня-99 на цьому не скінчились. Напередодні святкування Дня Незалежності Семена Свиридоновича запросили у столицю, в Маріїнський палац, для вручення найвищої державної нагороди. Першою з присвоєнням звання "Герой України" Семена Свиридоновича привітала дружина Марія Паньківна, яка завжди розділяла з чоловіком усі його радощі й тривоги.

А вже вдома поздоровили його діти й онуки, друзі і колеги, усі односельці, що свого часу довірили йому свою долю і не помилились.

Рішуче і в певному сенсі самозречено підтримала батька донька Антоніна. Несподівано для багатьох її столичних друзів вона поміняла столичну прописку і успішну журналістську кар'єру на родинне гніздо і роботу від зорі до зорі. Закінчила Полтавську академію аграрних наук, захистила дисертацію на тему "Економіка екологічного землеробства", об'їздила півсвіту, запозичуючи досвід у розвинутих країнах. Зараз вона, на щастя і радість батька, стала його правою рукою і першим помічником. Причому взяла на себе найважчу ділянку - тваринництво. Справді, ніколи не пізно одного разу взяти - й почати все з нуля. Майстерний водій, вона "літає" на своєму авто щодня у господарських справах, яких мало не буває, і за день встигає стільки, що її міським подругам і не снилося.

Нині жнива проходять важко: від дощу до дощу. В деяких місцях буревій прибив стебла так низько, що взяти їх під силу тільки дуже досвідченим комбайнерам. Пшенична нива дала по 45 ц/га, дуже гарні види на врожай цукрових буряків, гречки, соняшнику... Зерно доводиться підсушувати, а отже - використовувати дороге пальне. Звісно, в господарстві кожну копійку рахують, бо від прибутків залежить реалізація планів. Є чудовий торговий центр, сучасні кафе, утримується дитячий садок, надається допомога школі, є концертний зал, куди не сором запросити іменитих артистів... Але ще стільки хочеться зробити!

Що хвилює сьогодні Семена Антонця найбільше?

Хвилює ціна на хліб нового урожаю. Хвилює й те, як будуть восени вирішуватися в парламенті важливі земельні питання - особисто він голосував би за збереження сіл, укрупнення господарств, як це відбувається нині у розвинутих країнах, і за продаж землі, але обов'язково з відповідальним збереженням її призначення. "Нашій землі треба надати державного статусу, адже це земля, котра родить!" - переконаний він.

Семен Свиридонович вірить у свій зоряний серпень і знає, що завершення жнивно-польових робіт і свято урожаю відзначать цього року, як завжди, великою дружною родиною, кращих трударів пошанують пишними, солодкими короваями. І думатиме він про новий урожай, бо "так йому судилось на віку, щоб життя збулося - в колоску...".