№ 44. 29 жовтня 2004 року, стор. 2

Україна святкує 60-ту річницю визволення від фашистських загарбників. Осіннього дня 28 жовтня 1944 року радянські війська завершили Карпатську наступальну операцію. Це означало звільнення української землі від фашистської навали.
Український народ вшановує бесмертний подвиг воїнів Великої Вітчизняної урочистими зібраннями, зустрічами ветеранів, святковими концертами.

Центральною подією урочистостей став військовий парад та марш ветеранів, які відбулися на столичному Хрещатику. Напередодні кореспонденти "ПВ" звернулися до його учасників з проханням поділитися враженнями щодо нинішнього святкування.

Борис Леонідович Яворовський:

  • Ветеранів стає все менше й менше. Тому кожна зустріч для нас - це свято. А ознаменування 60-ліття визволення України святковим парадом, думаю, добра нагода ще раз засвідчити повагу до визволителів.

Розмови про накопичення військ і техніки у столиці під приводом параду - дурниці. Її дуже мало, набагато менше, ніж в інших парадах. А єдина тридцятьчетвірка - то яка ж це нині техніка?

Прикро, але молоде покоління потихеньку забуває про наш подвиг. Відходить у минуле належна повага до інвалідів війни. Не надаються узаконені пільги. Приміром, заходиш у "маршрутку", а тобі кажуть: "Вийди". Хочеться поваги не на словах, а на ділі. Нас залишилося не так багато...

Євдокія Федорівна СОКОЛОВА:

голова Ради ветеранів Новоайдарського району Луганської області:

  • Тим, що Дуся Соколова пішла на фронт у сімнадцять з половиною років, нікого не здивуєш: деякі захищали свою Батьківщину навіть у дитячому віці. Незвичність її військової біографії в іншому - дівчинка, зріст якої ледве перевищував півтора метра, на фронті водила машину, причому не якогось там легковика, а легендарну "полуторку"! Перевозила снаряди, поранених - взагалі все, що треба було везти військовими шляхами. В одному з боїв машина згоріла, а її маленького, але хороброго водія було поранено. Тож війну Дуся закінчила телефоністкою. Пройшла-проїхала з Донбасу до Відня, має багато медалей та орденів, проте найціннішими вважає медалі "За визволення Будапешта" й "За визволення Відня".
  • Євдокіє Федорівно, що для вас означає цей парад і саме цей день? - запитуємо єдину жінку з луганської делегації.
  • По-перше, можливість побачити фронтових товаришів. На жаль, їх стає все менше. Коли ми зустрічаємося, спогадам немає кінця... Що ж стосується цього дня, він пам'ятний для мене тим, що саме 28 жовтня, після жорстоких боїв, наша частина перейшла український кордон. Доки буду жити, ніколи не забуду, як хлопці вишикувалися в ряд, віддали честь, стали навколішки й почали цілувати рідну землю. А відразу після цього вистругали стовпчики й позначили кордон. Тож цей день для мене - святий. Я дуже рада можливості зустріти його в Києві, разом з іншими ветеранами.

Іван Трохимович Фатнєв:

  • Ми йшли на фронт прямо зі шкільної лави для захисту своєї Батьківщини. Нам було по 17-18 років. Молоді й гарячі, ми кипіли ненавистю до ворога, що прийшов на нашу землю, і прагненням дати відсіч загарбникам.

Мені особисто довелося з боями пройти всю Україну і визволяти місто Київ. Тому цей парад для мене - найсвітліше свято. Я їхав на нього з великим піднесенням і бажанням. Вдячний Президентові, уряду, ветеранським організаціям за те, що не забули нас і організували участь фронтовиків у цих урочистостях. Коли приїду в рідний Стаханов, буду розповідати, як нас привітно тут зустрічали.