Станіслав Шведун, Дніпропетровськ
№ 49. 17 листопада 2004 року, стор. 7

Назва цієї вулиці в приватному секторі так званого Стаханівського селища Дніпропетровська сонячно-радісна - Переможців. Архітектор запроектував її не традиційно прямою, а півколом - від прохідної славнозвісного "Південного машинобудівного заводу" до високого паркану цього промислового гіганта.

Відшукати на ній будиночок N 102 й "ногу не зламати" - майже подвиг. Побита цегла, поросле бур'яном подвір'я, вікна-двері - навкіс. Тут живе авторка болісного листа до Президента України.

...Доля від самого дитинства не всміхалася Юлі: важка родова травма, напівсирітство (батько залишив сім'ю, коли дівчинка була ще малесенькою), вада зору. А тут ще й з матір'ю біда: шукаючи порятунку, продала душу Бахусу.

Та хоч очі у Юлі й хворі (тільки верхній рядок у таблиці бачить), однак у школі навчалася старанно: в атестаті лише з біології 7 балів, з інших предметів - 10, 11, 12. Хотілося б навчатися й далі, та де там...

Може, й скоїла б з собою щось, якби не зустріла чуйного хлопця, трохи старшого за себе (вже армію відслужив). Покохалися. Євген виявився людиною порядною. Заміж кличе. Та чи до весілля їй? Яка то сім'я в злиднях... У хлопця за плечима - професійно-технічна освіта, перспективи знайти пристойну роботу майже немає. Підробляє у дрібного приватного підприємця вантажником "на підхваті". Юля теж не безробітна: влаштувалася реалізатором на "стихійному" ринку. За це отримує від п'яти до восьми гривень у день. Із них тільки за проїзд дві гривні віддай. Пиріжок якийсь - уже розкіш. Як жити далі?

"Дорогий Леоніде Даниловичу, - пише рівнесеньким почерком на листочках у клітинку Юля. - Звертаюся до Вас за допомогою. Хочу отримати бодай-яку спеціальність, заробляти гроші, вийти заміж, діточок народити. Хіба ж винна я, що доля така жорстока до мене? Не п'ю, не палю цигарок - з дитинства цим гидую. Хочу жити, а не існувати. Та як жити, якщо майже нічого не бачу? У Києві, чула, роблять операції таким, як я. Та за це треба, певно, багато платити, а в мене за душею й копійчини вільної немає. Жебракувати соромно. От і вирішила, дорогий Президенте, земляче, доброї душі людина, звернутися до Вас: допоможіть прозріти! Посприяйте, щоб мені зробили ту операцію. Ваша землячка Кульбашник Юля".

Невдовзі дівчина отримала відповідь: "Ваше звернення надіслано на розгляд до Міністерства охорони здоров'я України". Жовтеньку карточку з цими обнадійливими словами дівчина й досі береже, наче іконку.

Відтоді до її поштової скриньки почали надходити листи з різних офіційних установ. Юля - мабуть, уперше за всі вісімнадцять років свого нелегкого життя - справді відчула неабияку увагу з боку держави. Спочатку її запросили фахівці міської лікарні, які спеціалізуються саме на таких захворюваннях. У стаціонарі, під пильною увагою головного лікаря Оксани Ламзи і завідувачки відділення Лариси Тарасової, дівчина пройшла обстеження і десятиденний курс відновлювальної терапії.

Потім були консультації у приватній клініці "Погляд". Звернення юної громадянки Кульбашник до Президента України тривалий час залишається на контролі у начальника управління охорони здоров'я облдержадміністрації. Врешті лікуванням хворої дівчини займаються кращі спеціалісти обласної офтальмологічної лікарні і особисто її головний лікар Олег Рожко.

Та й лікарі не всесильні... Зір одного ока повернути вони поки що не беруться. У другому - прагнуть лазерною терапією підтримати життєдайні функції. На жаль, запропоновані Юлі лінзи виявилися малоефективними. Втім в окулярах вона вже почала бачити дещо краще.

У вересні дівчина влаштувалася-таки на роботу продавцем у великому магазині. Яка то була радість - вона дуже хотіла мати справжній запис у справжній трудовій книжці!

Цьогорічна осінь подарувала Юлії Кульбашник ще одну приємність. Про її біду дізналася Ольга Гришина - директор Регіонального центру освіти інвалідів.

Про цей заклад варто розповісти хоч трохи детальніше. Його нещодавно створено у Дніпропетровську на базі Національної металургійної академії України. Тут діє підготовче відділення до вступу у вищі навчальні заклади для молоді з вадами слуху, а віднедавна (на прохання обласного товариства УТОС) - відкрито й підготовчі курси для людей з порушеннями зору.

Нині Регіональний центр освіти інвалідів Національної металургійної академії України завершує формування нових підготовчих груп. Юлія Кульбашник навчатиметься безплатно. Отож, з'явився й у неї реальний шанс отримати у перспективі вищу освіту.

... Іде вулицею Переможців тендітна дівчина. Сповнена віри, що й надалі їй неодмінно всміхатиметься доля.

P.S.

Редакція газети "Президентський вісник" тимчасово не мала на Дніпропетровщині власного кореспондента. Тому й попросила місцевого журнал іста Станіслава Шведуна з'ясувати долю листа Юлії Кульбашник і самої авторки.
Він поставився до завдання редакц ії дуже відповідально: у тому, що Юля має роботу й навчається, - немала заслуга його особисто.
Дякуємо, колего!