Степан Гуртовой
№ 15. 30 червня 2004 року, стор. 5

Пам'ятається, на початку нинішньої депутатської каденції у ВР Віктор Ющенко кілька місяців не міг заспокоїтися, запитуючи з образою: мовляв, як же так виходить, що вибори виграли одні (він мав на увазі "Нашу Україну"), а реально влада в парламенті дісталася іншим? Тоді опоненти тактовно давали зрозуміти йому, що історія не будується на "проміжних фінішах". Можна виграти один або кілька етапів, але при цьому програти всю гонку.

Однак про події 2002 року я вирішив нагадати не просто так. Нині вже Віктору Ющенку доречно запитати: як це так виходить, що роботу, виконану урядом Януковича, "Наша Україна", не мигнувши оком, записує у власний актив?

Йдеться про коригування Державного бюджету, яке минулого тижня запропонував Кабінет Міністрів, і за яке проголосувала більшість депутатів ВР. Таким чином, уряд і парламент, переглянувши дохідну частину бюджету на 2004 рік, прийшли до висновку: на поточні державні витрати можна додатково виділити 8 мільярдів гривень. Варто зазначити, що в цьому немає нічого надприродного. Практика поточного коригування бюджетних показників існує в усьому світі. Це вважається нормою з погляду науки управління фінансами. Адже в процесі виконання бюджету стає очевидним, що одні джерела, приміром, виявляються не настільки багатими, як очікувалося, інші навпаки - виходять ефективнішими, ніж передбачалося попередніми розрахунками.

Навіть бюджет однієї родини не обходиться без проміжної корекції, що вже говорити про державний!

А що ж стосовно цього "Наша Україна"? Вона (насамперед устами свого лідера пана Ющенка) відразу заявила: мовляв, ми перші визнали, що уряд "ховає" доходи, й тепер цей самий уряд "злякався" і швиденько вивів приховані мільярди з тіні.

Як говорить у таких випадках Михайло Задорнов: "Щас!" Тільки наївний може повірити в цю, з дозволу сказати, версію. Можливо, "нашеукраїнці" чекають ще й покаяних промов від міністрів?

Адже, очевидно, що не погроз "Нашої України" настрахався уряд, а просто зробив свою роботу: проаналізував стан державних фінансів і побачив шляхи оптимізації бюджетного процесу. І те, що аналогічну роботу паралельно проводили економісти "Нашої України", які вийшли приблизно на ті ж цифри ("нашеукраїнці" говорили про 10 мільярдів, які можна домобілізувати в бюджет; урядові експерти зупинилися на більш реальній цифрі - 8 мільярдів гривень), означає лише одне: загалом розрахунки правильні, й розбіжність у показниках двох джерел, які працювали незалежно одне від одного, - це робоча погрішність, і обидві сторони могли б зробити коригування спільними зусиллями. Зрештою, "нашеукраїнець" Петро Порошенко недарма очолює бюджетний комітет ВР - він, його соратники й підлеглі дійсно мають чималий досвід.

Однак замість того, щоб задовольнитися перемогою української влади (пошук додаткових надходжень у бюджет), нашеукраїнці розгорнули навколо цього факту великомасштабний PR на користь собі рідненьким і шалений анти-PR проти уряду й парламентської більшості.

Так, перебуваючи в Херсонській області, Віктор Ющенко з цього приводу заявив: "Приховані урядом мільярди дали б змогу повернути знецінені вклади населення". Не стану повторюватися та ще раз розвінчувати суть терміна "приховані мільярди" - нехай це словосполучення залишиться на совісті самого Віктора Андрійовича. Хочу лишень зауважити, з якою легкістю він "розпоряджається" цими самими домобілізованими в бюджет коштами.

За кілька днів перед поїздкою в Херсонську область, пан Ющенко вже у своєму виступі зачіпав тему додаткових мільярдів. Тільки тоді він стверджував, що їх вистачило б (він ще не знав або робив вигляд, що не знає про намір уряду врахувати додаткові 8 млрд грн у бюджеті) для того, щоб підвищити пенсії громадянам. Виникає потреба запитати: так куди ж ви, шановний, ці гроші пропонуєте застосувати - на пенсії чи на заморожені внески?

На мою думку, пан Ющенко не страждає склерозом, а отже, не забуває формулювань, які використовував раніше. Просто, напевно, в одному випадку перед ним була аудиторія, якій доречно було пообіцяти підвищення пенсій, а в другому випадку серед його слухачів переважала та соціальна група, якій (щоб сподобатися) краще було обіцяти повернути внески на ощадкнижках. Можливо, десь він пообіцяє підсилити охорону здоров'я (якщо виступатиме перед медиками) чи освіти (якщо це будуть учителі)? Шахтарям можна, приміром, сказати, що 8 (10) мільярдів гривень цілком вистачило б, щоб погасити борги держави перед працівниками вугільної галузі. І хто скаже, що ці слова невірні?

Усе це називається одним словом - популізм. Ющенко поводиться як людина, що не відповідає ні за що, і від якої нічого не залежить. Критикувати уряд легко. Тому що він працює і (об'єктивно) не застрахований від певних погрішностей. Улюблений прийом опозиції - заявляти: якби я був при владі, то був би добрим. Але ж історія не любить умовних способів. І тому народ більш прихильний не до тих, хто "міг би, якби...", а тих, хто може і робить, або не може, але повинен робити. Слухають тих, хто наділений повноваженнями і відповідальністю.

Віктор Янукович подібних заяв собі дозволити не може. Тому що, коли він пообіцяє підняти пенсії, значить, має це зробити, а не їздити по країні й обіцяти.

Варто зазначити, що не один Віктор Ющенко в "Нашій Україні" так вільно вправляється (на щастя, лише на словах!) з бюджетними коштами. Його співфракційник Валерій Асадчев заявив: "Ми проти того, щоб, скажімо, 100 мільйонів передавали якомусь центрові адаптації військовослужбовців на будівництво житла, а не дали ці гроші Міністерству оборони. Ми проти того, щоб віддавати ці гроші якійсь приватній структурі. Тому й надалі будемо домагатися розв'язання в першу чергу соціальних проблем".

Значить, пан Асадчев проти будівництва житла для офіцерів, тому що не відносить це до "рішення соціальних проблем"? Що ж тоді в його розумінні соціальне? І чому він так ополчився проти передачі бюджетних коштів приватним структурам, які саме це житло і мали будувати? Хто-хто, а народний депутат повинен знати, що за використанням бюджетних коштів (чи вони в розпорядженні держструктур, чи у приватних фірм) зобов'язане слідкувати Контрольно-ревізійне управління. І форма власності розпорядника бюджетних асигнувань ролі не грає. Має значення порядність і добре ім'я конкретної структури. І якщо в пана Асадчева є підстави не довіряти якій-небудь фірмі - він володіє фактами, що підтверджують її злі наміри - треба йти в прокуратуру (так визначено законодавством), а не в зневажливих тонах розмірковувати про "якісь приватні структури". Тому що подібні судження без доказів - це, як мінімум, прояв неповаги до Конституції України, стаття 13 якої гласить: "Усі суб'єкти права власності рівні перед законом". А "месіанство" деяких політиків - від лукавого.