Валерій Іваськів
№ 62. 31 грудня 2004 року, стор. 8

Олімпійський чемпіон Афін 26-річний харківський гімнаст Валерій Гончаров прагне у наступному році вийти на новий щабель своєї спортивної майстерності. Про це він розповідає кореспондентові нашої газети в ексклюзивному інтерв'ю.

  • Напередодні Нового року ти став переможцем фінальних змагань на поперечині на Кубок світу, які проходили в англійському місті Бірмінгем. Однак у вправах на брусах посів лише сьоме місце. Як би ти розцінив свій заключний виступ у нинішньому спортивному сезоні?
  • Те, що у Бірмінгемі на 12-му фіналі Кубка світу я здобув перемогу саме на поперечині, вважаю, є знаковою подією для мене. У фіналі виступали найсильніші гімнасти останнього чотириріччя, які здобули найвищі місця в окремих вправах на різних престижних змаганнях. Нагадаю, що у цьому виді спортивної гімнастики у фіналах Кубка світу наші спортсмени востаннє перемагали у далекому 2000 році у Глазго. Тоді перше місце посів мій товариш Саша Береш, який трагічно загинув напередодні Ігор в Афінах. На те, що на брусах я був лише сьомим (9,625 бала), очевидно вплинула та обставина, що я виступав за жеребом перший, і судді, як правило, прицінюються, перестраховуються, навіть експериментують з оцінками.
  • Пригадуєш ту мить, коли дізнався врешті-решт, що твій результат у вправах на брусах на олімпійському турнірі в Афінах виявився "золотим"?

Коли ж завершив виступи останній спортсмен, і стало очевидно, що мій результат залишився найкращим, не одразу усвідомив, що це саме так, що здобув "золото".

На найвищій сходинці олімпійського п'єдесталу абсолютно не відчував, що став олімпійським чемпіоном. Так, я бачив, що одержав найвищі бали, що моє прізвище світиться на табло вище інших. Однак радості або захвату з цього приводу не мав. Для мене самого тодішній мій психологічний стан залишився загадкою.

Згодом побачив, як радіють за мене на трибунах наші спортсмени, тренери, уболівальники, й мене у цей момент просто переповнювали емоції, але які саме - важко сказати. Можливо, це був якийсь шок. Але, мабуть, я просто відчував себе дуже щасливим. Після повернення з Афін мене вітали на центральній площі Харкова. Саме у цей момент, прямуючи по килимових доріжках під овації земляків, я нарешті остаточно усвідомив, що став олімпійським чемпіоном.

Свою перемогу в Афінах я присвятив світлій пам'яті нашого славного гімнаста Олександра Береша...

  • Які завдання ставилися перед Валерієм Гончаровим напередодні Олімпіади-2004? Чи націлювався на здобуття медалі?
  • Ця перемога дісталася мені дуже нелегко: у міжолімпійському циклі спершу довго переслідували травми, сумніви й розчарування.

Впродовж багатьох місяців, я щоденно багато тренувався. День у день - нелегка робота у спортивному залі, яка дещо урізноманітнювалася участю у деяких турнірах. Чимало уваги приділялося відпрацюванню морально-психологічної стійкості.

  • Які найближчі плани в олімпійського чемпіона Валерія Гончарова?
  • Нині залишати спорт я не збираюся. Налаштований узяти участь у Олімпійських іграх в Пекіні 2008 року. Національній чоловічій збірній після Олімпіади-2004, гадаю, знадобиться мій досвід, який має допомогти у створенні сильної гімнастичної чоловічої команди. Є мета досягти таких же високих досягнень, які здобув у вправах на брусах і поперечині на олімпійському турнірі в Афінах і Кубку світу у Бірмінгемі, на черговому чемпіонаті світу 2005 року. Це мій найближчий високий орієнтир.

Через чотири роки на Олімпіаді у Пекіні спробую, можливо, повторити свій афінський успіх: або завоювати нагороду найвищого ґатунку, або стати призером у виконанні вправ на поперечині, адже на Афінській олімпіаді на цьому спортивному снаряді мене спіткала невдача. Нині для себе вирішив, що буду тренуватися, допоки дозволяє здоров'я, й буду конкурентоздатним. А взагалі було б добре через чотири роки повторити афінський успіх. Тепер я мрію про здобуття золотої нагороди на поперечині. Буду тренуватися, а що з цього вийде - подивимося.

Наступний номер "Президентського вісника" вийде 12 січня 2005 року.