Наш співрозмовник - доктор філологічних наук, професор, керівник Управління стратегічних ініціатив Адміністрації Президента України Георгій Почепцов

Іван Безсмертний
№ 5. 21 квітня 2004 року, стор. 14

  • Георгію Георгійовичу, в останні кілька років в Адміністрації Президента з'явилося більше відкритості, прозорості. Нашим читачам, напевно, цікаво буде довідатися, чим же займається в Адміністрації Президента управління з такою модерною назвою - стратегічних ініціатив?
  • Проблеми, над якими працюємо, випливають зі структури управління. Й хоча вона була створена нещодавно, проте є "старшою", ніж власне проблеми. Один відділ називається стратегічного планування й аналізу, інший - стратегічних проектів. Ми працюємо з реальними проектами і намагаємося утримувати їх на відповідному інтелектуальному рівні. Зокрема, це програми зі СНІДу. У зв'язку з цим було доручення Президента, який опікується виконанням усіх цих проектів. Крім того, є деякі гуманітарні проблеми. Наприклад, питання, що стосуються українців за кордоном. Нещодавно уповноважена з прав людини Ніна Карпачова зробила на цю тему велику доповідь. Президент на неї зреагував, з'явилося його доручення, за яким зазнав певних змін статус закордонного українця. Ще один наш відділ - стратегічних комунікацій - працює в сфері, пов'язаній із налагодженням відносин з іншими країнами. Останнім часом тут на дуже серйозному рівні розробляються ті напрями, які в деяких країнах називають "країна як бренд". Нині ми також працюємо над створенням деяких специфічних інформаційних технологій, що є своєрідною спробою відтворити досвід Індії, Німеччини з виробництва комп'ютерних програмних продуктів.
  • Ваше управління називається "стратегічних ініціатив". Зрозуміло, що доводиться вирішувати багато стратегічних питань. Ваші книги, зокрема "Інформаційні війни", "Психологічні війни", "Інформаційно-політичні технології", є свідченням того, що ви постійно і дуже серйозно відслідковуєте й аналізуєте досвід інших країн. Відповідно - запитання: а як ці країни, насамперед розвинені, вибудовують стратегію свого розвитку?
  • Стратегія - дуже важлива площина, проте в Україні її, на жаль, належним чином ще не оцінили.

Річ у тім, що багато країн дивляться вперед на 30-50 років. Саме на майбутнє працюють їхні аналітичні центри, під майбутнє вибудовуються й стратегічні проекти. Дуже серйозно цим займаються Міністерство оборони Великобританії й американський Пентагон. Вони працюють над стратегією розвитку армії. Завдання перед ними стоїть, як і за всіх часів, - армія повинна адекватно відповідати на будь-який прояв загрози. Та про яку загрозу йтиметься через 15 років, ніхто не знає, не відає, проте готуватися до неї треба. Тож і виник новий напрям - "Планування за умов невизначеності". При цьому ставку роблять не на конкретну загрозу, а створюються такі механізми, які дають змогу вибудовувати різні типи захисту для різного типу загроз. Наприклад, США вирішили відмовитися від надводних кораблів, натомість перейти на підводні. Вони ж створюють мобільні військові з'єднання, яким надається право приймати рішення самостійно.

  • Як це - самостійно? А навіщо тоді військове командування, стратегія ведення війни?
  • Передбачається, що політичне і військове керівництво приймає рішення про початок війни, вони ж координують основні бойові дії. А тактичні питання майже повністю переходять під опіку військових, які діють безпосередньо в зоні війни.
  • Чим мотивується таке рішення?
  • Аби виграти час, який витрачається на передачу інформації. Ось приклад: солдати побачили ціль, поінформували офіцерів, а ті, в свою чергу, - своє керівництво, буває, інформація надходить і до Вашингтона - спливає ще кілька годин. Уже навіть в останніх війнах - в Афганістані, Іраку - льотчик вилітає і самостійно, на місці вишукує ціль.

Інші завдання - інше мислення. Цікаво, як свідчать дослідження психологів, що навіть структура мислення змінюється в людей, які займаються стратегічним плануванням.

  • Доводилося чути про таке цікаве, проте небезперечне дослідження, яке було проведено аналітиками Пентагона, - "Наслідки глобального потепління". Розкажіть, будь ласка, про це докладніше.
  • У цьому дослідженні дійсно йдеться про страшні речі. Наприклад, що до 2020 року Скандинавія за погодними умовами стане подібною до Сибіру. Її населення мігруватиме на південь Європи. В Європі також стане прохолодніше, і вона буде зміщуватися далі на Південь. Такі країни, як Бангладеш і Голландія, занурюватимуться у воду. Східна Європа мігруватиме у бік Росії, ближче до ресурсів. Китай увійде в Казахстан для захисту своїх нафтопроводів. Моторошна, звісно, перспектива. І це не просто прогноз. Виходячи з нього, американці роблять для себе висновок - потрібно створювати групи людей, які, умовно кажучи, охоронятимуть ресурси і захищатимуть від мігрантів. Друге - створювати наукові групи, які розмірковуватимуть у такому напрямі: якщо все, що робить людина на Землі, спричинює потепління, то, можливо, інша діяльність охолоджуватиме планету?
  • Хоча б уже на цих прикладах ми переконуємося в тому, що в деяких країнах працюють могутні аналітичні центри, - складають прогнози, розробляють стратегію...
  • І, до речі, такі країни, особливо невеликі (а ми можемо вважати себе саме такою країною), не працюють, як ми, в усіх напрямах. Наша ж Академія наук діє саме так. У підсумку - неймовірне розпилення, маємо не дуже переконливі результати. Водночас, приміром, такі країни, як Фінляндія, обирають пріоритетні напрями, ті, які спроможні утримувати. Умовно кажучи, ми працюємо з 150-ма науковими темами, вони ж - над десятьма. Але при цьому їхні результати вражаючі. Фінляндія розробила план свого розвитку на 2010-2015 роки. Завдання чітке - до 2010 року ця країна повинна стати однією з трьох процвітаючих країн світу. Розписано конкретні завдання, і всі вони сьогодні успішно виконуються. Що особисто мені до вподоби в цьому прогнозі? Близькість мети - 2010 рік. Це дуже чітко. Є конкретна, цілком реальна мета.
  • У сучасному світі, попри всю його складність, суперечливість, а часом еклектичність, дуже чітко проступають тенденції, які розвиваються з неймовірною швидкістю. Одна з них - розвиток інформаційно-комунікативних технологій. Як вважаєте, Україна зможе на рівних з іншими країнами розвивати ці напрями?
  • Україна може долучитися до вже існуючої тенденції і, знаючи, як вона розвивається, повною мірою скористатися її перевагами.
  • Відомо, що навіть статус країн вимірюється за їхнім внеском у науку, в освіту та інформаційно-комунікативні технології. Скажіть, які країни в цьому рейтингу займають перші позиції?
  • Швеція - перша, Фінляндія - друга. Тому вони успішно працюють з наукомісткими технологіями, президент Nokia говорить, що вони близько 45 % прибутку вкладають у науку - аби успішно продавати свій продукт. Інакше він швидко застаріє і стане нікому непотрібний. Зрозуміло, що це значною мірою вплив конкурентного середовища. Але водночас це й перегляд усталеного сприйняття. Люди, буває, вкладають гроші навіть не в сьогоднішні результати, а в завтрашній день.
  • Країни, які інтелектуально пішли далі за інші, мабуть, не зацікавлені розголошувати свої дослідження й досягнення?
  • Не зовсім так. Подекуди вони навіть пропонують розробляти спільні стратегічні проекти.
  • Тобто готові залучати до цього й інші країни?
  • Так. Але ми, знову ж таки, займаємо очікувальну позицію: звідки, мовляв, знаємо, що в них з цього вийде. Вони ж, навпаки, грають на випередження. При цьому з їхнього боку є відносна відкритість.
  • Тож ми повинні відслідковувати цей світ хоча б для того, аби просто його розуміти.
  • Безперечно. Сьогодні, на жаль, ми рухаємося на іншій, уповільненій швидкості.

Нещодавно я поцікавився, звідки в американців цей стратегічний тип мислення. Виявляється, корені йдуть у часи вироблення ядерної стратегії. Тоді була створена дуже сильна група вчених. Відповідно, зароджувалося сьогоднішнє експертне співтовариство. Тоді вони виховали ось це угруповання, яке сьогодні працює в рамках міністерства оборони.

Нинішній глава Пентагона Рамсфельд успішно реалізує дві ідеї. Одна з них - це революція у військовій справі. Вона має прикладний характер. Він і його аналітики вважають: ми не повинні змінювати 100% озброєння, ми повинні поміняти 10-15 % - і не одразу, а за

10 років. Але це ті 10-15 %, які зроблять армію іншою. У результаті - вже сьогодні США не мають потреби в союзниках. Вони пішли далі за типами зброї і за типами мислення. І тепер для них союзники - певним чином тягар, те, що заважає. Союзників вони використовують лише задля поліцейських функцій.

Друга ідея Рамсфельда - "робота з невідомим". Це велика інтелектуальна програма, в рамках якої експерти дуже уважно вивчають події на кшталт Перл-Харбора. Адже всі головні драми, з якими зіткнувся світ, були непередбаченими. Тому проводиться дуже багато досліджень, аби відрізняти малоймовірну подію від події і в принципі неможливого.

  • Враховуючи таку могутню інтелектуалізацію військової справи і рівень технічного розвитку, можна дійти висновку, що при цьому руйнуються навіть рештки моралі. Ті ж США вже, виявляється, не мають більше потреби в союзниках, розв'язують війни на свій розсуд, демонстративно ігнорують ООН, як це було під час вторгнення до Іраку. Виходить, водночас зі зростанням могутності зброї західний світ скочується до первісної моралі?
  • Загроза такого роду, звісно ж, є, проте суть знову ж таки в іншому - у нашій недостатній поінформованості. От ми розмірковуємо про глобалізацію як про зовсім нове явище. Виявляється - це вже третя глобалізація. Друга - завершення Другої світової війни. А перша почалася в 1800 році. Особливістю саме нинішньої глобалізації є порушення тих правил гри, що були раніше. Нині - нові. Виникла ідея - США як імперія. А що таке імперія? Це центр, який диктує правила для інших.

Ще одне. Сучасний світ дуже активно зміщується убік нового типу цивілізації - інформаційної. Коли була аграрна цивілізація, були війни за землю. Їй на зміну прийшла індустріальна: війни за нафту. Тепер - інформаційна: за інформацію і знання. І тому одразу виникають чіткі завдання. Адже що таке знання? Це - прийняття рішень. Завдання стоїть - захищати свої центри з прийняття рішень і впливати на чужі. У цьому, до речі, була суть перебудови: нам змінили набір знань, і ми стали приймати зовсім інші рішення. Тож виник напрям, який найближчими роками дуже сильно розвиватиметься, - "Економіка на базі знань". Це виробництво високоємних наукових продуктів. Далі - потрібно створити відповідну інфраструктуру для цієї економіки. Насамперед - освіта. Для цієї економіки потрібне також середовище, зацікавлене в конкурентності й новаціях.

Наступні війни - це навіть не інформаційні, які сьогодні вже йдуть і до яких ми всі ще не зовсім готові. Наступний тип війни називатиметься - війна знань. Знання - ось, виявляється, найцінніший продукт. Відповідно змінюється й економіка. Змінюється й тип військової людини. До речі, образ військового, що склався в нашій уяві, - це політрук з пістолетом у руках, який піднімає бійців в атаку. Сьогодні військовий зовсім інший. Це вже людина з комп'ютером, аналітик, інтелектуал. В Америці кардинально змінив уявлення про військових письменник Том Кленсі. Вважається, що саме він вилікував американців від "в'єтнамського синдрому". Герої його книг - військовики-інтелектуали. Один з них, приміром, - аналітик тероризму. Тобто у його книгах військові - вже зовсім інші, інтелектуальні типажі.

За радянських часів сотні тисяч сільських людей переїхали в міста, оскільки розвивалася індустріальна цивілізація і, природно, потрібні були інші професії. Те ж саме відбувається при переході до інформаційної цивілізації: різко зростає кількість людей, зайнятих розумовою працею. Це зовсім новий тип економіки. І якщо ми в нього не впишемося, залишимося на периферії.

  • Ця новітня модернізація, глобалізація, суть якої деякі дослідники визначають так - "багаті багатіють, а бідні - убожіють", - усе це йде із Заходу. Проте в світі є й інші країни - зі своєю історією, своїм досвідом, своїми культурами. Виходить, половину світу треба "переробити". На вашу думку, такі унікальні країни, як Китай, Індія, відмовляться від усього свого добровільно і підуть в "американську імперію"?
  • Звичайно, ні. Вони зберегли свою культуру і водночас у них спостерігається небувалий прогрес. Усе, що йде із Заходу, - для них чуже, кінопродукція Голівуда - також. У їхні голови дуже важко ввійти. До нас, навпаки, - надто легко. Ми належимо з американцями мов би до одного співтовариства, хоча, можливо, і займаємо різні його полюси.

Є два варіанти вторгнення в інше середовище - запровадження моделей виробництва, а також - культура. Отож, Індія і Китай взяли моделі виробництва, а культуру проігнорували - вона для них чужа. Ми ж, навпаки, сприйняли моделі споживання і культуру. А моделі виробництва проігнорували. Усі хотіли б їздити на "мерседесах", але працюємо далеко не на тому рівні, щоб виробляти ці привабливі машини.

  • Ще хотілося б поговорити про роль преси в сучасному світі, який змінюється на очах. Сьогодні найбільше розмов - про "свободу слова", про "незалежну пресу" - традиційно, ще з часів "холодної війни", чуємо від Сполучених Штатів. Водночас їхні власні ЗМІ усе більше підпадають під визначення "преса - як учасник спецоперацій".
  • Безумовно, преса стає такою в кризових ситуаціях.
  • Але ж сьогодні ми живемо в умовах суцільної кризи.
  • Так, ми потрапили в суцільну кризу. Тому саме останнім часом у США набула поширення професія "спіндоктор". Це той, хто в інформаційному просторі "виліковує" різні складні ситуації і виправляє в потрібному ракурсі. Дуже поширена така професія й у Великобританії. Зазначу, найкращих результатів вона досягла саме за мирних, а не за воєнних часів.
  • Наприклад, у справі Бі-Бі-Сі, коли в протистоянні з прем'єром постраждали журналісти...
  • У даному випадку вони вважають, що відбувалася лише боротьба інтерпретацій, одного якісного продукту з іншим.

Проте, зверніть увагу, як при якісній роботі "спіндоктора" змінюється імідж політика. Сьогодні з Бушем працює пані Хьюз. Вона вирішує багато його проблем, зокрема пише йому виступи. У цих текстах, наприклад, слово "батьки" заміняє на "мами" і "тата". Якось тепліше. Слово "але" завжди заміняє на "і". Наприклад, у реченні "ми працюємо добре, але працюватимемо ще краще", вона виправляє: "ми працюємо добре і працюватимемо ще краще". Зрештою, вагомішими стають тексти.

Інший напрям, який поширився останніми роками, - це "фреймен". "Фреймування" - стандартизована інтерпретація, що "вводиться" у свідомість людини. Ось приклад одного з сьогоднішніх "фреймів": "Це не війна з Іраком, а війна з тероризмом". Чи ще один приклад. Є факт: пацюк укусив дитину. І є три газетних повідомлення на цю тему. Перше: малолітня мати залишила дитину, пішла отоварюватися на безкоштовні чеки, одержувати продукти, а пацюк саме й напав на дитину. Ясна річ, хто винний.

Ще повідомлення: інтерв'ю беруть у мешканців будинку, сусідів матері, і вони твердять, що, мовляв, ми вже стільки часу вимагаємо, аби власник будинку боровся з цими пацюками. І третє повідомлення: виступає представник місцевого самоврядування: "Федеральні гроші не потрапляють до нашого місцевого бюджету, наразі стають можливими такі трагічні випадки". Тобто той самий факт інтерпретовано тричі. Цей напрям дуже активно розробляється. Демократи навіть говорять, що республіканці останніми роками повністю "переформатували" свідомість американців - саме з уведенням "фреймів".

  • Які, на вашу думку, невідкладні заходи потрібні Україні, аби, по-перше, вийти на шлях інтелектуалізації, а по-друге, не потрапити під вплив чужих "фреймів", не "переформатували" свідомість.
  • Передусім, нам потрібно щороку виховувати хоча б сто стратегічно мислячих аналітиків. І навіть якщо вони не стануть працювати на державу, а підуть у бізнес, - це для країни позитив. Ці сто "мозкових центрів" "витягатимуть" країну. У нас, до речі, навіть немає такої спеціальності - стратегічне планування" і "стратегічний аналіз". Скажемо чесно - вища освіта в нас деградує, оскільки до її програми не вводяться нові курси.

У Фінляндії людина не може стати депутатом, якщо не здала іспит з економіки в урядовому агентстві. Так, його обрали депутатом - то й що? Він має бути освіченим.

За останні 10-15 років з'явилися нові дисципліни, пов'язані, зокрема й з державним управлінням. Тому якщо ми не знаємо таких дисциплін, якщо не готуємо відповідних фахівців, не будуємо свою стратегію, це означає, що ми залишатимемося тактичною стороною. Хто не має своєї стратегії, той живе за чужою.

  • Наступне запитання - про експертні співтовариства. Як виглядає Україна хоча б з-поміж найближчих сусідів?
  • Тут традиційно сильна Москва. Особливо активно розробляється там напрям "Форматування майбутнього".

Дуже позитивно, нетрадиційно і все активніше заявляє про себе Казахстан. В Адміністрації Президента є Центр системних досліджень. Ректор Казахського медуніверситету розповідав мені, що він тих, хто має бажання захистити докторську дисертацію, відправляє до Москви на оплачуване навчання. Це принципове рішення. І саме з нової стратегії знань.

Ще приклад. Коли секретар Ради національної безпеки Казахстану купив у Петербурзі і прочитав мою книжку, то доручив їхньому посольству в Україні, аби вони привезли мене в Казахстан читати лекції.

У Назарбаєва немає жодного міністра, якому більше сорока років.

Висновок: потрібна певна критична маса людей, які можуть саме так мислити.

Знов-таки, повернемося до США. Там вважається нормою міграція людей з університетів у держдепартамент. Вироблення рішень політики максимально лежить на експертному співтоваристві.

Колись я з подивом прочитав, що в Массачусетському технологічному інституті велика увага приділяється, зокрема й гуманітарним дисциплінам. Це для того, аби голова у людини працювала. Там читають, приміром, історію французької культури вісімнадцятого століття французькою мовою.

  • Ваше управління залучає інтелектуалів?
  • Так, ми ж залучаємо їх, але, так би мовити, "суто по-людськи".

Наші зусилля активно підтримує Президент. І все-таки - у неінноваційному середовищі чинити інноваційні речі - дуже важко. Нам потрібні інтелектуали. І поки ми цього не зрозуміємо, ми будемо тільки відбиватися від "мудрих" ідей чужих стратегів. Аж поки не навчимося народжувати свої.