Aqua vita чи тест на виживання?

Евеліна Кириченко, м. Київ
№ 11. 2 червня 2004 року, стор. 9

Завдання щодо поліпшення якості питної води в Україні давно набуло статусу стратегічного. На цьому наголошується, зокрема, і в положеннях Указу Президента України від 04.02.2003 року N75 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11.11.2002 року "Про стан безпеки водних ресурсів держави та якість питної води в містах і селах України". На його виконання Державним комітетом з житлово-комунального господарства спільно з іншими центральними органами виконавчої влади та Національною академією наук розроблено проект Загальнодержавної програми "Питна вода України", який нещодавно внесено на розгляд до парламенту.

Проблема дійсно надзвичайно масштабна і включає в себе не лише стан джерел питної води, а й цілий комплекс завдань, які потребують негайного розв'язання.

У розмові з кореспондентом "Президентського вісника" тему продовжує заступник голови Держжитлокомунгоспу України Володимир РУДИЙ.

  • Проблем у водопровідно-каналізаційному господарстві, на жаль, вистачає, - стурбований Володимир Петрович. - Чи не найгострішою є значне зношування мереж та споруд, що збільшує кількість аварій. Зокрема, торік широкого резонансу набули аварії на колекторах у Суходольську, Черкасах, Чернігові.

Ще й нині як надзвичайно критичний можна оцінити стан напірних каналізаційних колекторів міста Рівного (загальна довжина 32 км). Причому ділянка колекторів неподалік від станції "Заводська" ВАТ "Азот" уже декілька років перебуває в аварійному стані. А це загрожує катастрофічними наслідками у разі прориву, оскільки на станції збирається багато цистерн з хімічно небезпечними речовинами.

Через аварійний стан водогонів, якими питна вода з Чернелівського водозабору подається жителям Хмельницького, в будь-який момент може припинитися водопостачання і цього чвертьмільйонного міста. Через застаріле обладнання взимку нинішнього року вже сталася аварія на насосній станції. Це призвело до її затоплення і спричинило значні матеріальні збитки. Місто ж кілька днів перебувало в режимі обмеженого водопостачання.

На такий стан речей не можна не звертати уваги: подальше зволікання призведе до страшних наслідків у загальнодержавних масштабах. Саме це змусило Держжитлокомунгосп активніше працювати в напрямі розроблення дієвих заходів для розв'язання цих проблем.

  • Яких саме?
  • Ситуація щодо водопостачання та якості питної води, яку споживає населення України, розглядалася нещодавно на колегії Держжитлокомунгоспу. На ній, крім керівників комітету, були присутні народний депутат Володимир Шепетін, головний консультант-інспектор Головного управління організаційно-кадрової політики та взаємодії з регіонами Адміністрації Президента Аркадій Захожай, а також директор Інституту колоїдної хімії та хімії води НАН України академік Владислав Гончарук.

Стан джерел питної води та мереж водовідведення перебуває в зоні постійної уваги комітету. Наприклад, на виконання заходів програми поліпшення якості питної води впроваджується програма розвитку вітчизняного виробництва нових високоефективних коагулянтів, флокулянтів і технологій їх впровадження.

Розроблено й внесено на розгляд до Верховної Ради України проект загальнодержавної програми "Питна вода України".

Тому можна стверджувати, що і Президент, і уряд надають таким програмам державний стратегічний пріоритет. Як доказ цього - нинішнього року вперше передбачено надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів із запобігання аваріям та техногенним катастрофам у сумі 400 млн грн, а також затверджено перелік таких об'єктів. Тобто ця мета не просто декларується, як було раніше. На її втілення виділяються конкретні кошти. Приміром, на забезпечення сталого функціонування й поліпшення технічного стану водопровідно-каналізаційних систем Постановою Кабміну від 19 квітня нинішнього року N510 відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2004 рік" виділено 250 мільйонів гривень.

  • Однак на реалізацію таких масштабних завдань цих коштів, звичайно, замало. Свого часу голова Держжитлокомунгоспу Григорій Семчук називав цифру в 250 млрд грн - на загальне оновлення комунального господарства. Не менше половини цієї суми необхідно для остаточного вирішення питання поліпшення стану водозабезпечення й водовідведення. Виходячи з цього, розв'язання проблеми забезпечення українців якісною питною водою, очевидно, займе чимало часу.
  • Напевно. Для прикладу: Франція також розробила проект відновлення своїх мереж водовідведення. Він розрахований на 100 років і передбачає фінансування в загальній сумі €132 млрд. Просто уявіть масштаб проблеми. Це Франції - з її рівнем економічного розвитку загалом і розвитку фінансових інститутів зокрема - потрібні 100 років (як мінімум) і колосальні інвестиції. Наші ж мережі в гіршому стані, ніж французькі.

Комітет уже має досвід плідної співпраці з міжнародними фінансовими організаціями щодо залучення інвестицій. З 1999 року здійснюється реалізація проекту "Програма інвестицій та розвитку системи водопостачання та очищення води м. Запоріжжя" вартістю $42,5 млн, за підтримки Міжнародного банку реконструкції і розвитку впроваджується "Проект водопостачання та каналізації м. Львова" вартістю $40,8 млн. Завершується підготовка проекту "Програма розвитку комунальних підприємств України - місто Херсон" за участю Європейського банку реконструкції і розвитку.

Тобто, якщо говорити про джерела фінансування програм, спрямованих на забезпечення України якісною питною водою, то це насамперед кошти державного і місцевих бюджетів, внутрішні й іноземні інвестиції, а також власні обігові кошти підприємств житлово-комунальної галузі.

  • Підприємства галузі частіше скаржаться саме на відсутність необхідних обігових коштів.
  • На жаль, це правда. Чим, зокрема, й зумовлена необхідність якнайшвидшого реформування житлово-комунальної сфери. До речі, прийняття Закону України "Про Загальнодержавну програму реформування та розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки" у першому читанні подає надію на значне прискорення процесу. Нині підприємства галузі працюють, зокрема, над удосконаленням системи формування тарифів на комунальні послуги. Сподіваємося, що вирішення цього питання дасть змогу розв'язати і проблему власних обігових коштів підприємств галузі.
  • Проте навіть найкращий рівень фінансування не вирішує остаточно питання ресурсного забезпечення України питною водою. Адже відомо, що наша держава досить бідна на природні запаси питної води необхідної якості.
  • Питне водопостачання України здійснюється за рахунок як поверхневих (приблизно на 70 %), так і підземних джерел (30 %). Зокрема, за регіональною оцінкою, Україна має значні ресурси підземних вод, що використовуються як джерела питного водопостачання. Проте вони розташовані нерівномірно в залежності від структурно-геологічних та фізико-географічних умов різних регіонів України.

Основна частина (понад 60 %) ресурсів підземних вод зосереджена у північних областях України (Чернігівська, Київська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Львівська). Найменш забезпечені ресурсами підземних вод (400-750 тис. куб. м/добу) Чернівецька, Кіровоградська, Миколаївська, Івано-Франківська, Житомирська і Одеська області.

Найчастіше питна вода з підземних джерел в системах централізованого водопостачання не відповідає вимогам стандарту за такими показниками: залізо (1-20 мг/куб. дм, частіше 1-5 мг/куб. дм), марганець - супутній компонент заліза (0,2-1,5 мг/куб. дм), жорсткість - характерна для південного та центрального регіонів України (від 8-12 до 20-22 мг-екв/куб. дм), хлориди, сульфати, загальна мінералізація - супутні компоненти жорсткості, фтор - характерний для підземних вод Українського кристалічного щита - Полтавської, частково Чернігівської і Черкаської областей (2-6 мг/куб. дм, іноді 10-12 мг/куб. дм).

Поверхневі ж води, які використовуються для потреб населення та економіки, за гідрохімічними показниками, здебільшого належать до ІІ-ІІІ класу, хоча частина водойм взагалі належить до ІV класу якості й характеризується як погана. Це насамперед поверхневі води басейну Дніпра - саме ця річка забезпечує водою більшу частину населення України та потреб її економіки. А ще річки Десна, Рось, Південний Буг, Дністер. І всі вони за гідрохімічними показниками або санітарно-гігієнічними нормативами бажають кращого. Хоча загалом у 2003 році випадків, коли з причини погіршення якості води у поверхневих джерелах було припинено її подачу на питні потреби в Україні, не траплялося.

Але, як свідчать режимні спостереження Держводгоспу, за цей період більше 70 % проб, відібраних у районах питних водозаборів, за одним або більше показниками не відповідали вимогам санітарних правил і норм водойм, що використовуються для централізованого водопостачання. Це дає підстави для висновку: екологічний стан водойм, які є джерелами питного водопостачання, незадовільний.

Ситуація погіршується й через незадовільну водопровідну мережу та подачу води за графіком, коли через пошкодження в трубах та різноманітні "підсоси" вода у деяких випадках надходить до споживачів навіть гіршої якості, ніж на виході з очисних споруд чи у джерелі.

Крім звичних, на якість води останнім часом впливають і нові негативні фактори. Через постійне суттєве зниження водоспоживання різко зменшується швидкість руху води у водогонах і розподільчих мережах, що призводить до її застою.

  • Це відбувається лише через "природні" фактори впливу чи дається взнаки й "людський"?
  • На жаль, останнім часом дійсно спостерігається дефіцит кваліфікованих кадрів, особливо у невеликих провінційних організаціях, що займаються водоканалами. Це призводить до необґрунтованого спрощення технологічних схем.

Територіальними органами Держспоживстандарту у 2003 році перевірено 287 підприємств постачальників питної води за додержанням стандартів, норм і правил щодо якості питної води. Із них на 175-ти (понад 60 %) зафіксовані порушення вимог ГОСТ 2874-82.

В окремих населених пунктах України питна вода за хімічними показниками (загальна мінералізація, залізо, фтор, жорсткість тощо) не відповідає вимогам чинного стандарту. Через відсутність місцевих джерел значна кількість населених пунктів, зокрема й понад 1200 сільських в Криму та південних областях України, частково чи повністю споживають привізну питну воду.

У багатьох містах відсутні альтернативні джерела централізованого питного водопостачання, зокрема у Вінниці, Одесі, Житомирі, деяких населених пунктах Донецької, Луганської областей, Великій Ялті.

Недосконалі технології та обмежені технічні можливості споруд очищення питної води обумовлюють потенційну небезпеку виникнення й поширення інфекційних захворювань у Миколаївській, Одеській, Луганській, Дніпропетровській, Донецькій та в інших областях.

  • Згадуваний вами держстандарт, як відомо, вже давно застарів. А в багатьох випадках він ще й порушується, коли надають так звані тимчасові дозволи на реалізацію води з відхиленням від вимог стандарту за окремими показниками.
  • Це вимушені заходи: люди не можуть обходитися взагалі без питної води. Реалізація ж води з відхиленням від вимог стандарту за окремими показниками здійснюється на підставі висновків державної санітарно-гігієнічної експертизи Міністерства охорони здоров'я та тимчасових дозволів Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарту).

Адже згідно зі статтею 23 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" й Декретом Кабінету Міністрів України "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" Держспоживстандарт має право надавати дозволи на тимчасове відхилення від вимог відповідних стандартів щодо якості питної води на підставі висновку центрального органу виконавчої влади з питань державного санітарно-епідеміологічного нагляду.

До Держжитлокомунгоспу продовжують надходити клопотання від органів місцевого самоврядування, управлінь житлово-комунального господарства облдержадміністрацій і підприємств водопровідно-каналізаційного господарства щодо сприяння отриманню висновків державної санепідслужби й тимчасових дозволів Держспоживстандарту на експлуатацію централізованих систем і джерел питного водопостачання, якість води в яких за окремими показниками не відповідає вимогам чинного стандарту.

Зважаючи на скрутний фінансовий стан підприємств водопровідно-каналізаційного господарства, недостатнє фінансування капітального будівництва та реконструкції систем, обмежені можливості місцевих бюджетів у фінансуванні заходів для доведення якості питної води до вимог стандарту, комітет надає допомогу підприємствам у підготовці необхідних матеріалів для отримання тимчасових дозволів лише за умови розроблення заходів поліпшення якості води та щорічного звітування про стан їх виконання, обсяги відрахувань і цільове використання коштів спеціальних фондів місцевих бюджетів на фінансування таких заходів. Це, зокрема, передбачено Постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.2001 року N1282 "Про затвердження порядку відрахування до спеціальних фондів місцевих бюджетів 10 відсотків вартості питної води, яка подається через системи централізованого постачання питної води з відхиленням від вимог стандартів".

  • Чи не може стати в нагоді для розв'язання комплексу проблем водопостачання та водовідведення, наприклад, досвід приватизації відповідних об'єктів галузі? На кшталт приватизації обленерго - адже цей досвід виявився здебільшого позитивним. Крім того, відомий і досвід інших країн.
  • Це був би надзвичайно ризикований експеримент. Адже якщо без електрики люди ще худо-бідно можуть жити, то відсутність води - це вже справжня катастрофа з реальною загрозою для життя. Цього не можна допустити.

Щодо зарубіжного досвіду, то ми запозичили те, що можливе в наших умовах, при розробці програми "Питна вода України". Зокрема використовується досвід Великобританії, Угорщини та Польщі у створенні компаній з водопостачання (наприклад, "Луганськвода"). Аналогічний експеримент нині запроваджується і в Донецьку.

Такий досвід уже добре зарекомендував себе в світі. Він має позитивні результати й в Україні: в Луганську компанія працює з початку року, і вже є певні здобутки. На приватизацію ж водопровідно-каналізаційного господарства наша держава найближчим часом не піде. Але при цьому будь-яка компанія, акціонерне товариство чи приватне підприємство може збудувати відповідні споруди - основні засоби на новій основі й конкурувати з комунальними підприємствами. Було б навіть добре. Віддавати ж основні фонди - очисні споруди, колектори, мережі - в руки приватника не можна. Це стратегічний пріоритет держави, питання життєзабезпечення, навіть життєздатності нації, її майбутнього.

Необхідно, щоб кожна місцева громада усвідомлювала важливість цієї справи. І надавала пріоритет розбудові галузі так само, як Президент, Рада національної безпеки та оборони й уряд. Якщо, наприклад, будується в населеному пункті школа на 1200 дітей, а в перший клас до неї приходить 2-3 дитини і всі з гіпоплозією зубів від надмірної кількості фтору у воді, то які перспективи має така школа? Можливо, краще забезпечити тих самих дітей шкільним автобусом до найближчої школи, або збудувати меншу школу, а кошти спрямувати на покращення стану водопостачання, взагалі санітарно-епідемічної ситуації, за яку саме міський голова несе відповідальність і перед громадою, і перед державою.

Тому, до речі, в процесі реформування житлово-комунальної галузі ми надаємо великого значення навчанню, закріпленню в свідомості громадян розуміння важливості цієї справи, щоб, скажімо, на чергових виборах міського голови вони могли самі визначити бажані пріоритети. А що може бути важливішим за здоров'я наших дітей?

Довідка "ПВ"

За даними Міністерства охорони здоров'я, з перевірених нинішнього року Державною санепідслужбою об'єктів водопостачання найбільше порушень нормативів якості води зареєстровано у Харківській (24 %), Луганській (22,5 %), Полтавській (22,4 %), Дніпропетровській (17,7 %), Вінницькій (15,3 %), Донецькій (15 %) областях. Якість питної води за бактеріологічними показниками не відповідала нормативам у Тернопільській (7,6 %), Одеській (7,6 %), Харківській (7,2 %), Луганській (6,7 %) областях. Через зазначені порушення вживалися відповідні заходи, зокрема закривалися об'єкти водопостачання у Харківській, Донецькій, Полтавській та інших областях. Мали місце спалахи ротовірусного захворювання та захворювання на вірусний гепатит А понад 865 осіб, зокрема 314 дітей у м. Жовті Води Дніпропетровської, Суходольську Луганської областей та м. Житомирі, пов'язані з уживанням неякісної води з централізованих систем.