Добалакалися!

Леся Гуцало
№ 20. 4 серпня 2004 року, стор. 2

Час на місці не стоїть...

1 серпня закінчився термін подачі на реєстрацію кандидатами в Президенти документів до ЦВК. Отже, на сьогодні 23 особи стали кандидатами в Президенти України, і ще кілька - чекають рішення Центрвиборчкому про реєстрацію. Серед заявлених більшість - лідери партій: Реабілітації народу України - Г. Черниш, Народної партії вкладників і соціального захисту - В. Кривобоков, "Яблуко" - М. Бродський, Ліберально-демократичної партії України - І. Душин, Соціалістичної партії - О. Мороз, Партії регіонів - В. Янукович, Комуністичної партії України - П. Симоненко, Прогресивної соціалістичної партії України - Н. Вітренко, Слов'янської партії - О. Базилюк, Комуністичної партії робітників і селян - О. Яковенко, "Народний рух України за єдність" - Б. Бойко, Партії промисловців і підприємців України - А. Кінах, "Організація українських націоналістів в Україні" - Р. Козак, "Громадський контроль" - В. Волга, Християнсько-ліберальної партії України - Л. Черновецький, "Нова сила" - Ю. Збітнєв, Партії зелених - В. Кононов. Є по одному лідеру: громадської організації "Братство" - Д. Корчинський; Всеукраїнського політичного об'єднання "Єдина родина" - О. Ржавський; лідер партії "Єдність", Київський міський голова О. Омельченко, представник органів місцевого самоврядування - депутат Львівської облради А. Чорновіл. Серед самовисуванців - лідер блоку "Наша Україна" В. Ющенко, народний депутат В. Нечипорук. До цього списку можє додатися самовисуванець, академік-секретар НАН України С. Комісаренко, документи якого ще розглядаються. Кожен кандидат у Президенти до 20 вересня повинен зібрати на свою підтримку й подати до ЦВК не менше 500 тисяч підписів. З останніх даних є свідчення, що вже майже 5 мільйонів таких підписів зібрав виборчий штаб кандидата В.Януковича. 6 серпня ЦВК завершить реєстрацію претендентів на пост глави держави.

Тема розмежування - однозначний програш

Проблема дуалізму (роздвоєності), що простежується в сучасному політичному середовищі в Україні, використовується для нагнітання пристрастей і у виборчій кампанії - це поділ (не географічний)України на Схід і Захід; поділ громадянства - на україно- і російськомовних; поділ прихожан православної церкви Московського і Київського патріархатів; сповідування українського націоналізму й шовінізму або антисемітизму; орієнтації Україна- Росія або Україна-США тощо.

Вибори виборами, але назагал усі, здається, розуміють, як важливо зберігати консенсус - дотепер це був найголовніший "козир" України перед усім світом. Злагоду і мир у суспільстві треба дбайливо плекати, берегти як зіницю ока. І не з демагогічними балачками слід виходити на полеміку з опонентами, а з конкретними пропозиціями, що підкріплені діловими розрахунками. Адже нині для України так важливо зберегти себе як державу, яка щойно сформувалася, стала незалежною, відновлює свої багатовікові традиції. А цього не можна зробити відразу - ні за рік, ні за десять. Це складний, багатокомпонентний процес. Мудрі люди кажуть: коли навіть наші думки будуть різні, треба, щоб наші серця при цьому билися в єдиному ритмі - ритмі злагоди. Тож щонайменше дивним, якимось навіть по-дитячому наївним (за відсутністю, певно, інших, вагоміших, аргументів) було підняте "на-гора" мовне питання - один з претендентів у декларації про доходи, поданій до ЦВК, припустився незначної граматичної помилки в написанні: поставив м'який знак замість апострофа. Цілеспрямовано (знову прочитується гасло "Україна для українців" - ?), патетично-глузливо пішли в атаку деякі ЗМІ: є, нарешті, за що зачепитись! А проте ніхто чомусь не згадав, що ця донедавна російськомовна людина з переважно російськомовного регіону за короткий час досить пристойно опанувала українську, висловлюється вільно, переважно грамотно й без напруження, показуючи приклад іншим чиновникам, які цього ще не зробили. Так навіщо надсадно й нервово "колупати піч", якщо від такої огуди тільки шкоди більше. Бо як тут не погодитися з політиком Олесем Донієм (виступ на культурній акції "Громадський суд над суржиком", Київ, червень 2004 року), який зазначив, що фактично "народною мовою говорить 90-95 % населення України, і якщо ми почнемо з ним (суржиком) боротися, то більшість людей перейде, швидше за все, на російську". Звісно, володіти літературною мовою - престижно й почесно, але ж замість того, аби зробити доступними словники й довідники, всіляко піднімати престиж рідної мови, ті ж автентичні її носії, ратаї, серед яких нардепи-письменники три-чотириразового заходу, самі ніяк достоту не навчаться (наприклад, понад 10 років звучить у парламенті одне з найуживаніших слів - читАння - з наголошуванням тим самим панством на першому складі - чИтання, хоча це неприпустимо. Отож - хто б говорив!). Не можна не погодитися з міркуванням авторитетної журналістки Клари Ґудзик ("День", N 100, 2004): "Захисники чистоти мови мають, зрештою, зрозуміти, що той затюканий суржик віддзеркалює сьогодні не що інше як бажання людей заговорити українською або хоч вставляти в свою мову питомі українські слова... Тут потрібен час... Патетичні промови, посипання голів попелом, презирство, глузування в цьому випадку - безпорадні".

Одним із яскравих свідчень того, що наша держава все ж працює у цьому напрямі, є нещодавнє відкриття в Криму української школи.

Не розігрувати мовну та інші дуалістичні проблеми закликає і перший Президент незалежної України Леонід Кравчук: "Якщо ви будете продовжувати вибирати теми на вибори, які ділять Україну... на дві частини, ми ніколи не будемо мати єдиної нації, єдиної держави, ми не будемо мати об'єднаних людей в Україні, які хочуть будувати демократичну державу" ("Громадське радіо", 6.07.2004). Йшлося про позицію "Нашої України" (єдиномовний проект Тарасюка-Зварича) в цьому дражливо-трепетному питанні. Як вважає директор Українського філіалу Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень Володимир Малинкович, "погано те, що Ющенко не робить акцент на необхідності об'єднати і україномовних, і російськомовних громадян в єдину громадянську націю, щоб усі люди різного етнічного походження відчували себе тут як удома, а не вмикали телевізор і дивилися на Москву, на Путіна. Я думаю, Україні це не потрібно". (Там же).

Дещо з театру абсурду

Час "Ч", наближаючись, натягує струни серця й випробовує нерви на міцність (в первісному значенні слова: "нервус" - з латини - "струна"). Високу ноту на цій струні нервів днями взяв директор Інституту політики, голова парламентського комітету з питань свободи слова та інформації Микола Томенко. Вочевидь, намагаючись перед журналістами бути оригінальним і присвоївши собі право орудування долями (УНІАН, 28.07.2004), він поіменно "класифікував" усіх зареєстрованих і не зареєстрованих на той час претендентів. Вийшло чотири групи: "фаворити виборів", "лідери парламентських партій та представники ідеологічних доктрин", "кандидати на статус лідерів парламентських партій" та "периферійні кандидати" (себто політичні аутсайдери, невдахи).

"Ознайомившись з цією політичною типологією, хочеться цей термін систематизації назвати аморальним ноу-хау пана Томенка, - так відреагував на оприлюднення нардепом "класифікації" кандидат на пост Президента України Олександр Ржавський, якого М. Томенко зарахував до четвертої групи. - Мені дуже прикро, - сказав О. Ржавський, - що ці абсолютно непристойні слова сказала людина, яка представляє інститут депутатства одного з лідерів політичного блоку ("Нашої України". - "ПВ").

Така поведінка, коли "язик іде попереду думки", отримала резонанс в суспільстві подібно до прикрозвісної поведінки колишнього "нашоукраїнця" О. Тягнибока на горі Яворина. До речі, прокуратура Івано-Франківська з’ясовує, чи навмисним було його некоректне висловлювання. Якщо це буде доведено, то проти О. Тягнибока буде порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого статтею 161 Кримінального кодексу України ("Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії").

Можна припустити, що Микола Томенко, класифікуючи кандидатів у Президенти (повторимо - поіменно!), з лідером "Нашої України" Віктором Ющенком не радився. Тоді, знову ж таки, варто було б тим, хто підтримує занесеного Томенком до "вищої касти" Віктора Андрійовича, вивчити його програму "Десять кроків назустріч людям", де говориться, що він (Ющенко) створюватиме державу "за законом Божим і людським", котру будуть поважати й цінувати її власні громадяни й світ. Але щоб ці слушні слова не були декларацією, потрібно насамперед навчитися поважати суперників. Тоді й струни серця не звучатимуть брутально й фальшиво.

"Вашингтон Таймс": Президент Янукович - найкращий шанс для України

Всупереч запевненням, опублікованим раніше в провідній американській газеті "Вашингтон Таймс", обрання українського прем'єр-міністра Віктора Януковича наступним президентом країни буде найкращим шансом для України з точки зору інтеграції до Заходу та підтримки стабільності в Євразії.

З часу його призначення українським прем'єр-міністром у листопаді 2003 року, пан Янукович розвивав міцні стосунки з світовими політиками, включаючи лідерів США і Росії, а також Європи, йдеться в публікації. Головне, що він показав свою спроможність діставати підтримку від мешканців різноманітних регіонів України, що є життєво важливим для новітньої незалежної демократії.

Пан Янукович успішно направив Україну в центристському напрямі, який сприяє добрим стосункам з усіма партнерами України. Він також є реалістичним економістом, котрий забезпечив економічне зростання і кращі стандарти життя для українців.

Протягом урядування Януковича українська економіка процвітає. Валовий внутрішній продукт зріс на 12,7 % від січня до липня, а рівень інфляції лишився на прийнятному рівні у 6,6 % на квітень місяць. (Досить багато українців пам'ятають, що він був небезпечно високим у 25,8 % в 2000 році, протягом прем'єрства Віктора Ющенка, основного опонента пана Януковича на президентських виборах).

Пан Янукович запровадив інші необхідні реформи, зокрема, впровадження охорони прав на інтелектуальну власність (що пан Ющенко не схвалював) і зробив більш жорсткими закони про відмивання брудних грошей, що є визначальним елементом у боротьбі проти світового тероризму.

Невірно скеровані звинувачення щодо характеру прем'єра є сумним свідченням політичної зрідненості його опонентів, а не самого пана Януковича.

Замість засудження його за неприємності його молодих років (обвинувачення, які були скасовані судом), його слід би було вихваляти за те, що він спромігся вирватися із тенет його нелегкого дитинства і стати успішним бізнесменом, головою Донецької області й 10-м прем'єр-міністром України.

Із наближенням виборів в Україні кількість різноманітних закидів в бік Прем'єра збільшується як в США, так і в Україні. В час, коли всім відомий мільйонер відкрито проголосив, що має намір "витратити скільки завгодно грошей, щоб знизити рейтинги президента Буша" цього року, американські читачі мають знати про добре матеріально забезпечені зусилля для того, щоб відхилитися від збалансованого висвітлення виборів у деяких інших країнах.