Високі темпи економічного зростання України - не випадковість, а результат дотримання стратегічної лінії розвитку

Ірина Мамчур
№ 8. 12 травня 2004 року, стор. 6, 12

Нещодавно "Президентський вісник" широко висвітлював хід ініційованої Президентом науково-практичної конференції, де обговорювалися мета й основні завдання "Стратегії економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки)", розроблена відповідно до розпоряджень глави держави. 28 квітня нинішнього року цей документ було схвалено президентським указом.

Напередодні Дня науки, який Україна відзначатиме 15 травня, пропонуємо увазі читачів розмову з науковим керівником групи фахівців-розробників, одним із авторів "Стратегії...", директором Національного інституту стратегічних досліджень, радником Президента, доктором економічних наук, професором Анатолієм ГАЛЬЧИНСЬКИМ.

  • Анатолію Степановичу, як коротко можна окреслити сутність щойно схваленої "Стратегії...", і на якому ключовому її моменті ви б акцентували увагу насамперед?
  • Сутність ії полягає у визначенні чітких, науково обґрунтованих завдань остаточного виведення економіки на траєкторію гарантованого зростання через посилення інноваційної моделі розвитку дієздатності держави та поглиблення ринкових реформ. Хотілося б звернути увагу на той прорив, який відбувається в економіці України в останні 3-4 роки. Точно й образно про це сказав у своїй статті "Присмерк розширеної Європи" Андерс Ослунд - один з провідних спеціалістів, які займаються дослідженням економіки пострадянських країн. Він пише: "Позитивна економічна динаміка Казахстану, Росії й України - в жодному разі не просто успіх. Їхня нова економічна модель нагадує ту, яку застосовують у Східній Азії......Нові тигри - це Росія, Україна, Казахстан, а не Польща, Угорщина або Чехія" ("The Washington Post", 26 квітня 2004 року).

Статистика, а також оцінки експертів, зокрема й Міжнародного валютного фонду та Світового банку, засвідчують, що в Україні дійсно сформувалася ефективна модель економічного зростання, яка значною мірою відрізняється, скажімо, від російської. У нашої північної сусідки локомотивом зростання є високі ціни на нафту, і саме це забезпечує відповідні фінансові ресурси. Закономірно, що провідною галуззю в Росії став нафтогазовий комплекс. У країнах Центральної Європи (скажімо, в Польщі, Чехії, Угорщині) основою економічного зростання в кінці 90-х років були іноземні інвестиції: їх частка в загальній структурі капіталовкладень у цих країнах становить 40-50 %, в Україні - 6 %.

6 % - це надто мало, однак 40 % - забагато, бо досвід свідчить: при завеликій частці іноземних інвестицій у структурі економіки стимулюючий ефект можливий лише на початковому етапі, а потім починається відтік капіталу, зумовлений репатріацією прибутків та іншими чинниками. Тому вітчизняна модель зростання не схожа ні на російську, ні на польську. В нас локомотивом галузей є машинобудування - торік його обсяги зросли майже на 40 %, такі ж темпи зберігаються й досі.

Підсумовуючи, зазначу: середній показник економічного зростання в Україні впродовж чотирьох років (з 2000 по 2003 роки) - 7,4 % - зовсім не випадковість. У країнах Центральної Європи, наприклад, середньорічний темп зростання - близько 3 %. Навіть якщо порівняти з колишнім Радянським Союзом, то за останні 15 років (з 1975 по 1990 роки) максимальний показник становив 3,4 %. Таким чином, усі згодні з тим, що в Україні сформувалася власна досить ефективна перспективна модель економічного зростання, і з цим не можна не рахуватися.

  • Чи вплинуло на такі результати стратегічне перспективне планування, і наскільки суттєвою є роль вітчизняних науковців у цьому процесі?
  • Нинішня модель економічного зростання почала формуватися ще в 1994 році. На той час головною метою було вивести економіку з кризи і закласти такі підвалини, які б забезпечили стабільне економічне зростання. Уже тоді провідні економісти України (я мав честь очолювати робочу групу) опрацювали стратегію "Шляхом радикальних економічних реформ". Тоді ж, у середині 90-х, сформувалося ядро вчених-економістів, на яких Президент покладався у своїй роботі. Серед них - академік Валерій Геєць, доктор економічних наук Борис Кваснюк, член-кореспондент АН Елла Лібанова. З цими фахівцями глава держави постійно зустрічався, спілкувався. Це ядро економістів щороку опрацьовувало Послання Президента до ВР - документ, який ставить за мету визначати стратегічні цілі й перспективні завдання економічного розвитку держави. Нині маємо ще один знаковий документ - згадувану вже "Стратегію економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки)". Цей документ став предметом обговорення на науково-практичній конференції за участю Президента України, голови Верховної Ради, прем'єр-міністра, провідних науковців і членів уряду. Подібні наради й конференції вже стали в нас традицією. Цей факт підтверджує: те, що ми сьогодні маємо, не прийшло нізвідки, його було досягнуто не шляхом проб і помилок, а завдяки втіленню в життя плавної стратегічної лінії.
  • Наскільки вдалося реалізувати завдання попередньої стратегії, і як вона пов'язана з наступною?
  • Щоб дати відповідь на це запитання, мабуть, варто назвати ті засади економічної політики, які відстоювалися ще з 1994 року. По-перше, ми прагнули відійти від ринкового фундаменталізму, від голого лібералізму, поєднавши ринкові принципи з державним регулюванням. По-друге, ми не хотіли механічно переносити в Україну готові моделі розвитку інших країн, тобто їхній досвід, безумовно, враховувався, але то був творчий підхід, а не використання голих матриць, штампів. Суть третього і дуже важливого принципу в тому, що в основу всієї економічної політики було покладено забезпечення міцної макроекономічної стабілізації. Її складові: низький дефіцит бюджету, стабільна грошова одиниця, позитивне сальдо платіжного балансу і низький рівень зовнішніх запозичень.

Щодо останнього, то ми завжди відходили від критичної межі. скажімо, за європейськими стандартами державний борг, зокрема й зовнішній, не повинен перевищувати 60 % від ВВП країни. У нас нині цей борг становить 30 %. Великі зовнішні борги країн Центральної Європи стали сьогодні одним із факторів, що зумовлюють різке зниження темпів економічного зростання у цих державах. Усі названі важелі ефективно працювали впродовж останніх років в Україні, визначаючи макроекономічну стабільність і створюючи сприятливе середовище для інвестиційної діяльності.

Важливим є також те, що за ці роки було створено критичну масу ринкових перетворень: почала домінувати приватна власність (близько 76 % продукції в державі виробляється на підприємствах недержавної форми власності), відбулася швидка лібералізація цін, які почали встановлюватися через ринкові механізми, сформувалася відкрита економіка - одна з найбільш відкритих серед країн СНД - експорт становить майже 60 % ВВП.

  • Ви говорили про відхід від ринкового фундаменталізму, але тільки недавно на конференції Президент якраз наголошував на тому, що, на жаль, у нас нині утвердилися суто ринкові цінності, характерні для цього напряму, а соціально-ринкові поки що недостатньо сформовані.
  • Треба розуміти, що не можна одночасно вирішувати питання економічного зростання і соціального розвитку. Про це дуже влучно сказав угорський економіст Янош Корнаї, який назвав країни Центральної Європи "соціальними країнами, що не доросли до цього". Необхідно дорости до того, щоб мати можливості проводити активну соціальну політику. На попередньому етапі, в умовах глибокої економічної кризи, і згодом, під час її подолання, на етапі початкового зростання економіки, коли результати цього зростання аж ніяк не можна було "проїдати", а потрібно було максимально інвестувати їх у подальший розвиток, ми не могли вирішувати весь комплекс соціальних проблем.

Інша справа, що сьогодні, коли створені необхідні передумови, ресурс зростання зміцнюється, слід не втратити моменту й зробити значно більші акценти на соціальній сфері. При цьому необхідно відмовитися від дешевого популізму - нам належить пройти шлях дуже серйозних соціальних реформ. Леонід Кучма назвав це "другою хвилею соціально-економічних реформ". Вона включає в себе п'ять компонентів: завершення пенсійної реформи, реформування системи охорони здоров'я шляхом запровадження світового досвіду медичного страхування, перехід від пільг до адресної допомоги. Щодо третього, то я можу покритикувати уряд Януковича, який відмовився від такого кроку. Це ще один вияв популізму, всі ми розуміємо, що він, вочевидь, пов'язаний із тиском напередодні виборчої кампанії. Але так робити не можна, бо якщо ми й надалі будемо розпорошувати соціальну допомогу, замість того, щоб надавати її адресно, на чому, до речі, постійно наголошує Президент, то в нас ще довго не зменшиться кількість знедолених, бідних та малозабезпечених. Четвертий напрям - реформування житлово-комунальної сфери, і п'ятий - реформа системи житлового будівництва, побудована на принципах іпотечного кредитування. Для здійснення всіх цих перетворень потрібна неабияка політична воля.

Коли ми говоримо про те, що нині є можливості зробити виразніші акценти на проведенні активної соціальної політики, це аж ніяк не означає, що така політика має будуватися на "лівій фразі" та на принципах популізму. Маючи парламентську більшість, уряд повинен іти на непопулярні кроки.

Загалом же, озираючись на перший етап, окреслений стратегією "Шляхом радикальних економічних реформ", слід сказати, що всі принципи, започатковані в попередні роки, дали відповідні результати, але їхній потенціал вичерпується. Нові методи й шляхи подальшого розвитку запропоновані в "Стратегії... (2004-2015 роки)". Головна ідея документа - перейти від економічного виживання до моделі інноваційного розвитку. Для цього необхідна стратегія випереджального розвитку. Ми прагнемо інтегруватися в Європейську спільноту, в перспективі набути права членства в ЄС, для чого слід подолати існуюче відставання, скажімо з ВВП на душу населення. Цей показник за паритетом купівельної спроможності в Польщі нині становить $9,5 тис., у нас - близько $5 тис. Розрив великий, хоча й не такий критичний, як іноді говорять, тому що, наприклад, в Румунії, Болгарії цей показник тримається на рівні $6-7тис. У "Стратегії..." закладено, що до 2015 року за рівнем показника ВВП на душу населення, за паритетом купівельної спроможності ми повинні вийти на $12-13 тис. Це означає, що ВВП має збільшитися в 2,3-2,4 раза. Виникає питання: як це зробити. Шляхом пролонгації існуючої політики цього досягти не можна.

Випереджальне зростання реально забезпечити лише на основі освоєння інноваційної моделі. Якщо раніше ми про це говорили як про перспективне завдання, то на даному етапі - це справа сьогоднішнього дня. А чи є у нас можливості перейти на таку модель розвитку? Тут дуже важливо зазначити, що навіть у роки глибокої економічної кризи найбільш стійкі інноваційні підприємства змогли вижити, зберегти свою конкурентну спроможність. Це, насамперед, аерокосмічний комплекс. Президент в одному з виступів називав таку цифру: з 22-х базових світових технологій в аерокосмічному комплексі Україна володіє 17-ма. На висоті й авіаційна промисловість, ми входимо в п'ятірку країн, які мають замкнутий цикл, - від проектування до повного виготовлення літаків. Міцний, досить перспективний і визнаний у світі високотехнологічний потенціал демонструють також суднобудування та деякі галузі військово-промислового комплексу.

Так що базу ми маємо, до того ж швидко розвиваються на основі інноваційної моделі й інші галузі. Наприклад, машинобудування: нині воно задовольняє не лише потреби внутрішнього ринку, суттєво зріс і експорт. Україна, по суті, перетворюється на центр машинобудування на пострадянському просторі.

Найголовніше - слід чітко усвідомити: перехід на інноваційну модель - не щось ілюзорне і випадкове, це реальність, зумовлена всім попереднім розвитком економіки держави. Можна сказати, що об'єктивні серйозні передумови, які дають змогу рухатися в напрямі інноваційної моделі економіки, в Україні є. Але для цього потрібні ще й відповідні механізми, а також політика підтримки високотехнологічного експорту. Президент розуміє це. В роки економічної кризи ми віді-

йшли від суто ринкових принципів регулювання економіки. Водночас, згідно з указами Президента, було вжито низку серйозних заходів щодо підтримки суднобудування, літакобудування, танкобудування, харчової промисловості тощо. З цього приводу лунало чимало критики, західні експерти закидали нам відхід від суто ліберальних принципів ринкової економіки. Та результат виявився очевидним: завдяки цим крокам галузі вижили й досягли нині добрих результатів.

Для освоєння високих технологій, запровадження інноваційної моделі, безумовно, необхідне стабільне і достатнє фінансування. У нас є Закон "Про інноваційний розвиток", але ми з року в рік, посилаючись на брак коштів, відкладаємо реалізацію його вимог.

Про що йдеться? Наприклад, законом передбачено, що фінансування на науку має становити 1,7 % ВВП, у нас сьогодні - 0,3-0,5 %. Мені імпонує, що прем'єр-міністр Віктор Янукович після конференції, на якій Президент загострив увагу на цій проблемі, сказав, що на наступний рік уряд передбачить у бюджеті кошти на належне, законодавчо визначене фінансування потреб науки. Важливо дбати про розбудову технопарків, адже ті південноазіатські "тигри", про які вже йшлося, якраз і стимулювали інноваційний розвиток насамперед через технопарки. Необхідно також зміцнювати національний капітал, оскільки лише крупному капіталу до снаги вирішувати складні проблеми інноваційного розвитку. Водночас не можна забувати й про малі підприємства, венчурні фірми, які працюють на інновації. Їх у нас поки що одиниці.

Отже, є ціла низка питань, які потребують значно чіткіших акцентів. Не хочу сказати, що ми зовсім не приділяли їм уваги, але треба визнати, що досі не було системної інноваційної політики. Про це говорив і Президент, наголошуючи: "...Міністерства промислової та аграрної політики на ділі мають стати міністерствами інноваційної політики у відповідних галузях, міністерство енергетики - міністерством енергозбереження і так далі". Повинен бути віце-прем'єр, який би спеціально опікувався питаннями інноваційної політики. Президент також порушив питання про відродження центрального органу влади, який би займався наукою. Нині в нас освіта й наука - у віданні одного міністерства.

  • Нещодавно Президент НАНУ Борис Патон зауважив, що кількість інноваційних проектів, які реалізовуються за участю наукових установ, незначна, зокрема й через недостатній рівень багатьох прикладних розробок. Чим, на вашу думку, зумовлений такий стан справ?
  • Не хотілося б ідеалізувати саму науку. В ній, зрозуміло, теж є чимало небажаних тенденцій. Адже через надзвичайно низький рівень її фінансування виникли кадрові проблеми: молоді науковці або перейшли в інші сфери діяльності, або емігрували за кордон. Відтак суттєво послабився кадровий потенціал. З другого боку, науковий потенціал до останнього часу був майже незатребуваний. Частка підприємців, які б на практиці займалися інноваціями, ще й досі становить близько 15 %.

Така відсутність попиту теж суттєво знижує рівень наукових розробок. Крім того, сама структура вітчизняної науки, успадкована ще з радянських часів, не зовсім коректна. Чимало науково-дослідних інститутів ще й досі виробляють певну продукцію, не надто турбуючись про її конкурентність, відповідність вимогам часу. Тому виникає необхідність адресного фінансування наукових програм.

Загалом ніхто не заперечує, що українська наука має, окрім зовнішніх, ще й внутрішні проблеми. Але безсумнівним є й те, що ми володіємо величезним, визнаним у світі науковим потенціалом. Тому на даному етапі потрібно чітко бачити національні науково-технічні пріоритети, не прагнути забезпечити всі напрями, як це колись намагався зробити Радянський Союз, а сконцентрувати зусилля на окремих з них, зайняти своє місце в схемі світової наукової діяльності. В цьому руслі нещодавно Президент України підписав Указ "Про фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для держави". Зрозуміло, багато залежить від економіки, адже якщо вона вийде на інноваційну модель розвитку, то зв'язки між наукою і промисловістю та іншими галузями народного господарства будуть якісно іншими.

  • На завершення - кілька слів вашим колегам-науковцям напередодні Дня науки.
  • Можу сказати єдине: ми живемо в чудовий час, цікавий. Особливо це мали б відчути вчені-суспільствознавці. Нині вони, як й інші науковці, більше затребувані суспільством; уже немає тих принципів догматизму, які раніше насаджувалися силоміць. Є можливості реалізувати свій потенціал у власній державі. Це дуже добре, що наших науковців запрошують за кордон, треба їхати, розширювати обрії, працювати, набиратися досвіду. Але обов'язково повертатися.
Изготовление и монтаж зеркал с доставкой!