Іван Камінь
№ 58. 17 грудня 2004 року, стор.8

Як засвідчує Олекса Воропай у збірці "Звичаї нашого народу", Святий Миколай - веселе народне свято, яке має свої давні традиції. Одна з них - варити пиво. Саме на Миколая (нині відзначаємо його 19 грудня) господарі варили пиво, скликали гостей, а по обіді напідпитку запрягали найкращих коней і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села, перевіряючи, чи слизький сніг цього року випав. Автор навіть наводить приклад колядки, де всі проблеми світу пов'язуються з тим, що "Святим Миколаям пива не варять":

"Чому так нема, як було давно,
Як було давно, а з первовіку:
Святим Миколам пива не варять..."

Але традиція пошанування Миколая, як відомо, не найдавніша на землі. І це обумовлено історично, адже Святий Миколай, якого шанує нині вся Європа, - цілком реальна особа, хоча зараз мало хто знає про це. Святий Миколай або Микола народився в Малій Азії в місті Патарі, у багатій сім'ї. Було це близько 280 року за царювання імператора Валеріана. Його батьки Феофан і Нона були християнами і змалку призвичаїли сина до християнської набожності. Хлопчиком ріс зосередженим, усамітненим, схильним до всіляких стримувань. Мабуть, все це сприяло формуванню майбутніх рис його характеру, які зумовили потім прийняти чернечий постриг і відмовитися від спокус мирського життя.

Після смерті батьків Микола все надбане ними майно роздав бідним, а сам вирушив до Палестини поклонитися святим місцям. Побачене там його вразило, і він зрозумів своє призначення - служити людям. Повернувшись з Палестини до рідного міста, Микола на пропозицію свого дядька-єпископа стає священиком, допомагає всім, хто потребує його підтримки. Своїми молитвами він утихомирює бурю на морі, рятує хворих, творить інші добрі справи. Його слава й популярність значно зростає. В результаті Микола стає архієпископом в місті Міри. Але його церковне та соціальне становище не вплинули на його спосіб життя та оцінку світу. Він носить простий чернечий одяг, багато молиться, їсть один раз в день, п'є лише воду, цурається розкоші та багатства.

Та суєта мирського світу не оминула і його. Під час гонінь на християн в Римській імперії за імператорів Діоклетіана і Максиміана архієпископ Микола був схоплений, катований та кинутий до в'язниці. І лише після приходу до влади Константина Великого, поборника християнства, - визволений з тюрми та повернутий до свого приходу.

Крім того, що Микола був ревним християнином та талановитим цілителем-пастирем, він брав активну участь і в загальному житті Христової Церкви. Відомо, що Святий Миколай 328 року був учасником Першого вселенського собору, де ревно захищав Православну церкву. Цей Собор визначив долю так званого аріанства, яке заперечувало рівність Ісуса Христа Богові Отцю. Також Святий Миколай брав активну участь у формуванні Собором християнської догматики та перших семи членів Символу Віри, які є визначальними в розумінні сутності Христової Церкви.

343 року, у 63-літньому віці, великий святитель, архієпископ Мірлікійский Микола помер. Тіло його було поховане за тодішньою традицією в соборному храмі міста Мір, де Микола служив пастирем. Хто знає, як би склалася подальша доля його християнської слави, коли б у VII столітті Святий Андрій Крітський не написав Миколаю хвалебні вірші, в яких назвав його великим чудотворцем. Ініціативу Андрія через століття підтримав Святий Іоан Дамаскін і ще через століття - Святі подвижники Феофан та Візантій, які на честь Святого Миколая склали багато пісень, що й донині співаються на богослужіннях. Це власне й послужило основою формування культу Святого Миколая як захисника, чудотворця, подвижника християнського благочестя.

В ХІ столітті, коли варвари захопили й спустошили лікійське місто Мір, пресвітеру міста Бар, що в Південній Італії, уві сні з'явився святитель Миколай й повелів перенести його тіло з міста Мір до міста Бар. На початку квітня 1087 року почесна делегація віднайшла ракію з нетлінними мощами архієпископа Миколая й доставила її на корабель. Майже місяць тривала морська подорож з мощами святителя. 9 травня жителі міста Бар вирушили на пристань зустрічати корабель з найдорожчим для них прибульцем - Святим, слава про якого вже заполонила тоді всю християнську спільноту. Вони з радістю й честю приймали святі мощі угодника Божого й поклали їх у церкві Іоана Предтечі.

Через три роки в Барі був побудований прекрасний золочений храм Святого Миколая, де в золотій ракії були викладені нетлінні мощі. Подія перенесення мощів архієпископа Миколая увійшла в християнський місяцеслов 22 травня за новим стилем.

Нині в народі про це мало хто згадує, а історія архієпископа Миколая увійшла в кожний християнський дім прекрасною легендою про доброго дідуся, який втаємничено приходить, щоб пошанувати маленьких діток - покласти під їхні подушечки подарунки, які вони напередодні попросили. Важко сказати, що краще - казка чи бувальщина. Достеменно відомо лише те, що добро у будь-яких формах залишається добром.