Василь Щербонос, Чернігів
N 54. 3 грудня 2004 року, стор. 8

Зізнаюся: вже з перших хвилин знайомства з Наталією Скакун певна настороженість, що зазвичай з'являється при зустрічі з людьми, які стають відомими, почала розвіюватись.

Особистостей настільки приємних у спілкуванні, як ця "золота" олімпійська чемпіонка з важкої атлетики, скажу без перебільшення, зустрінеш не так часто. А ще - настільки відданих своїй справі: після блискучої перемоги - знову до буденних тренувань. Там, у важкоатлетичному залі стадіону імені Гагаріна, й відбулася наша розмова.

  • Наталіє, настав час, коли найважливіші проблеми відійшли в минуле, а точніше - перенесені в майбутнє. Либонь, і не відпочили як слід після Афін, та думи про нові перемоги знову кличуть на "лінію вогню"?
  • Аякже. Без труда не буває плода - каже народне прислів'я. А поет закликав, навіть зобов'язував душу трудитися. М'язам же й поготів не можна давати розслаблення. Це я зрозуміла, коли робила лише перші кроки на шляху до важкої атлетики.
  • Радує ваше раннє відкриття закону спортивних успіхів. І слушно було б продовжити розмову в послідовному руслі становлення спортсменки - від перемоги, так би мовити, районного значення до сходження на Олімп. Та перемога ваша настільки блискуча, що нетерпеливиться дізнатися спершу про наслідок, а потім вже - про причини. Торкнемося бодай одного аспекту - психологічного. Отож, на якому рівні тримався ваш оптимізм, коли їхали до Афін?
  • Аби мене не запідозрили у нескромності, на це запитання радше було б відповісти дещо ухильно. Але тоді я погрішила б проти щирості. Адже я дійсно їхала на це відповідальне змагання з передчуттям перемоги. Власне, передрікали мені її й інші.
  • Дійсно, тут відчувається подих чогось містичного, але кінцевий результат, що склався на вашу користь, мабуть, таки бере початок у невтомності вашої душі й м'язів. З чого все почалося?
  • Як водиться, з інформації... Через оголошення запрошували тринадцятирічних хлопчаків та дівчаток до секції важкої атлетики. За віковим критерієм я не відповідала поставленим вимогам. Зважили на мою спортивну натуру. До цього я вже займалася волейболом, і з ключкою разом з хлопчаками ганяла шайбу на шкільному подвір'ї. Та й батьки не заперечували проти мого нового захоплення. Словом - записали. Перша підкорена мною, одинадцятирічною дівчинкою, вага становила 20 кілограмів: 7,5 у ривку і 12,5 - у поштовху.
  • А якісь паралельні уподобання, які могли б вплинути на майбутню кар'єру, в той час мали місце?
  • І досить багато. Завдяки вчителю української мови та літератури Марії Федорівні Білик, яка не просто викладала свій предмет, а шукала серед учнів таланти, я і в ансамблі "Джерельце" співала, і в п'єсах грала ролі, й танцювала... Казали, що непогано виходило. Та й по реакції залу відчувала це під час концертів.
  • Тепер важка атлетика не тільки ваше усталене амплуа, а й підмурівок вашої долі. Ви - олімпійська чемпіонка. За аналогією крилатого вислову про солдата і генеральську кар'єру цікаво дізнатися, чи закрадалися до вас сміливі помисли? І коли вперше?
  • Ну, якщо вважати, що курс молодого бійця, тобто спортсмена-початківця, я пройшла у відповідній секції за рік-два, то тоді мені подібна думка здавалася дуже зухвалою. Сподівалася на успіх хіба що на теренах України. Але крила, як кажуть, міцніють у польоті. Коли у п'ятнадцять років уперше взяла участь у кадетському чемпіонаті світу в Болгарії і привезла звідти аж три срібні медалі, а ще через рік у подібному змаганні здобула "золото" і два "срібла", межі фантазії почали поступово розширюватися. Остаточно ж відчула, що зможу стати титулованою після першої в моєму житті Олімпіади в Австралії. Я була наймолодшою серед учасниць турніру з жіночої важкої атлетики, але ввійшла в десятку найсильніших дівчат планети, посівши сьоме місце. А з яким передчуттям їхала до Афін, я вже говорила.
  • Ви говорили також і про справедливість сили. Але у спорті вона не повинна бути сліпою.
  • Безумовно. За те, що вона не була марнотратною, щиро завдячую своєму мудрому наставникові - заслуженому тренеру СРСР і України Олександру Володимировичу Рикову. Він не тільки фахівець своєї справи, про що свідчать його високі титули, а й турботливий батько, тонкий психолог, і, я б сказала, прагматичний філософ. Пригадую його останню настанову перед турніром в Афінах: "Зараз все твоє життя присвячене одному - лише перемозі, й ти повинна сприйняти це як усвідомлений обов'язок". Я ствердно кивнула. Бо думала в той момент точнісінько так само.
  • Відчувається ваша прихильність до гумору. Заряд черпаєте з книжок чи з естради?
  • Люблю читати твори різних жанрів. Крім хіба що фантастики та детективів. На відвідування театрів, навіть на перегляд телепередач часу хронічно не вистачає. Книга - інша справа, її можна взяти в дорогу. Зараз читаю "Україна - не Росія" Леоніда Даниловича Кучми. Це справжній підручник історії і життя. Вдячна облдержадміністрації за цей чудовий подарунок. Ну і, звісно, мрію про те, що він згодом буде прикрашений автографом автора. Ще люблю дивитися старі фільми. Просто душею відпочиваю...
  • А з преси що читаєте?
  • Важке запитання... Вам же, напевне, відома проблема з поштовими скриньками у під'їздах? Ламають їх безбожно. Тому епізодично купую газети в кіосках. А ось завершимо впорядковувати нещодавно отриману квартиру, повісимо міцний замок на поштову скриньку, а тоді вже - й на пункт передплати.
  • Ви раптом заговорили від першої особи множини. Що це - обмовка чи підтекст?
  • Та все тут правильно. Підемо вдвох з Андрієм. Він уже налаштувався на журнал "Автосвіт", а я - на "Кулінарію". Може, ще щось виберемо.
  • Мова йде про чоловіка чи нареченого?
  • Активно готуємося до весілля...
  • Отже, вибір з передплатними виданнями не випадковий?
  • Так, автосправа - це Андрієва стихія, а мені треба опановувати кухарство.
  • Хочете сказати, що він ще й гурман?
  • Хто ж з чоловіків не любить смачно попоїсти? Буду, як кажуть, творити, вигадувати, пробувати...
  • А вам особисто які страви найбільше смакують?
  • Це запитання часто задають і спортсменам, і акторам. Дехто називає у відповідь щось вишукане, а декотрі - несподівано банальне. Вважаю, що у більшості випадків відповіді є звичайнісінькою імпровізацією. Я ж скажу так: страв на світі так багато, що всіх не встигнеш скуштувати. Однак я до цього прагну. Взагалі ж у цьому плані я не вередлива. Головне, щоб страва була калорійною. Бо на тренуваннях отих калорій стільки згоряє...
  • Ну а що стосується моди?
  • Критерії майже ідентичні. Одяг повинен бути зручним і практичним. Може, я міркую так тому, що більше часу впродовж дня проводжу в спортивному костюмі, але сліпу гонитву за модою вважаю просто забаганкою.

Моя співрозмовниця спрямувала в бік вхідних дверей до спортзалу ледь помітний жест, "прочитаний" мною як ознаку завершення розмови. Я перевів погляд і помітив стрункого юнака з пишним букетом квітів. Зрозумів, що це і є Андрій, обранець Наталії.

  • Вибачте, що змусив вас чекати. У таких випадках хвилини здаються особливо довгими...
  • Дрібниці... Я чекатиму її все життя.

Його очі випромінювали поезію.

Від душі побажав майбутньому подружжю всіляких гараздів.

Я зримо уявив собі нові рекорди Наталії. Адже до усвідомленого обов'язку служіння спорту додався ще й могутній стимул, пойменований особистим щастям.