Олександр Рязанов
№ 11. 2 червня 2004 року, стор. 7

Керівник Головного управління інформаційної політики Адміністрації Президента (ГУІП АП) України Сергій ВАСИЛЬЄВ добре відомий у журналістському середовищі. Одні його шанують за професіоналізм і твердість, з якими він відстоює державницьку ідею, інші за ці ж самі риси недолюблюють, воліючи, аби на його посаді знаходилася людина менш принципова. Та всі визнають: Васильєв - особистість, і з його думкою, особливо щодо ситуації в інформаційному просторі країни, неможливо не рахуватися. Саме тому стосовно кандидатури співрозмовника "Президентського вісника" напередодні Дня журналіста України двох думок не було.

"Поліфонія інформаційного простору нашої держави - доконаний факт"

  • Сергію Леонідовичу, давайте, власне, з цього й розпочнемо бесіду: чому ви немовби відійшли "в тінь", тоді як раніше досить часто спілкувалися з пресою?
  • Якщо відверто, то просто стомився публічно доводити опонентам, що, незважаючи на їхні галасливі заяви про те, що в медіа-просторі держави відбувається щось страшне, та звинувачення з цього приводу на адресу Президента і його адміністрації, переконувати, що в Україні таки присутні всі ознаки свободи слова. Спочатку я намагався відповідати на ці закиди детально, серйозно та обгрунтовано, вважаючи, що люди помиляються чи просто не розуміють предмета нашої дискусії. Але потім збагнув, що займаюся абсолютно безперспективною справою, оскільки мої візаві в такий спосіб просто заробляють собі на життя, постійно роздмухуючи надуману проблему.
  • На чому базується ваше переконання, що проблеми не існує?
  • На очевидних фактах. Тут треба виходити з контексту двох тісно пов'язаних понять - свободи слова та якісної журналістики. І перше, і друге функціонує в інформаційному просторі країни без обмежень за всіма законами вільного медіа-ринку. Це як у хорошому супермаркеті, коли вибираєш будь-який товар на свій розсуд: тобі і на думку не спаде цікавитися політичними уподобаннями виробника чи власника торгової марки. Мені як споживачеві інформації абсолютно байдуже, кому конкретно або якій групі осіб належить газета чи телеканал. Головне - мати з чого вибрати і право вибору, а далі я сам розберуся, кому більше довірятиму і що мені до смаку.
  • Вважаєте, це право в Україні присутнє?
  • Поза всяким сумнівом! Зупиніть на вулиці будь-яку освічену людину і запитайте: "Чи є у вас можливість вільно висловлювати свою думку та отримувати на вибір інформацію з різних джерел?". Б'юся об заклад, що відповідь буде позитивною, оскільки поліфонія інформаційного простору нашої держави - це доконаний факт.
  • Але з іншого боку, політична опозиція схильна звинувачувати Адміністрацію Президента і очолюване вами управління ледве не у введенні цензури...
  • Політична опозиція за своєю природою схильна звинувачувати владу в усіх гріхах. Інакше вона не була б опозицією. Але, слава Богу, понад десятирічний досвід становлення в Україні основ громадянського суспільства переконує, що більшість наших людей нарешті перестала довіряти першому-ліпшому крикуну, який на всіх перехрестях волає: "Ганьба режиму!".

Я вважаю, що час розставить усе на свої місця, і не сумніваюсь, що в майбутньому, аналізуючи діяльність Президента Кучми і його Адміністрації, нащадки зроблять один дуже важливий висновок: саме завдяки, а не всупереч політиці нинішнього Президента у щоденному лексиконі українців з'явилися такі звичні терміни, як "незалежні ЗМІ", "опозиційні ЗМІ", "незалежні журналісти"... До речі, ці крикуни навіть не усвідомлюють того, що вже сам факт їхнього безбідного існування заперечує всі звинувачення на адресу Леоніда Кучми у запровадженні цензури.

Зрештою, якби глава держави і справді був "душителем свободи слова", яким його малюють політичні опоненти, хіба розносили б щодня багатомільйонними тиражами по всій країні опозиційну владі думку численні друковані та електронні ЗМІ? Де ви бачили у світі "диктатора", який дозволив би безкарно публікувати про себе такі речі, які регулярно вміщують на своїх шпальтах, наприклад, газети "ВВ", "Сільські вісті", "Грані", "Україна молода" та інші? Та ви б і назв таких видань не знали, аби Кучма був "диктатором", а не демократом! Не треба дурити людей! Скажіть чесно: нам платять за цю чорну роботу, і платять непогано. А гроші, як відомо, декому не пахнуть, особливо великі. Тому і штовхаються біля закордонних годівниць "інваліди цензури" та "ветерани боїв за свободу слова".

Насправді ж і незалежна журналістика, і багато інших елементів громадянського суспільства є тими реаліями, які за роки президентства Леоніда Кучми підняли Україну на десять щаблів у плані забезпечення свободи слова порівняно навіть з деякими розвинутими європейськими державами. А тому кажу вам з повною відповідальністю: Леонід Данилович є "хрещеним батьком" опозиційних ЗМІ. І хай вони не цураються того, хто їх породив, бо це - великий гріх.

"Леонід Кучма, як і будь-який громадянин України, перебуває у відкритому інформаційному просторі"

  • Гаразд, якщо АП не "цензурує" інформаційний простір, то чим тоді займається ГУІП?
  • Насамперед задовольняє інформаційно-аналітичні потреби глави держави та структурних підрозділів АП. Власне, тим, чим займаються аналогічні департаменти при адміністрації президента США та глав більшості європейських країн. До речі, ми уважно вивчаємо досвід зарубіжних колег і переймаємо у них чимало корисних методик для підвищення ефективності своєї роботи.

Серед інших наших завдань - різнобічне інформування населення про будні Президента, інформаційне супроводження його доручень та висвітлення ефективності їх реалізації органами виконавчої влади, акцентування для громадської думки мотивації тих чи інших рішень глави держави, створення належних умов для прозорого та вільного доступу громадян, всіх без винятку ЗМІ до суспільно значущої інформації про діяльність органів центральної та регіональної влади. ГУІП також займається підготовкою щомісячних прес-конференцій Президента, щотижневих брифінгів за участю керівників профільних управлінь АП.

І насамкінець, ми ретельно аналізуємо критичні зауваження ЗМІ щодо діяльності Президента і АП та готуємо відповідні аналітичні матеріали для оперативного реагування на публічну критику.

  • Як Президент реагує на конструктивну критику з боку ЗМІ на свою адресу?
  • Так само конструктивно. Незважаючи на те, що через недостатню правову обізнаність частини журналістів, деякі закиди на адресу Президента насправді не входять до його компетенції, глава держави все одно шукає юридичні підстави для прискорення вирішення різноманітних проблемних питань. Особливо, коли це стосується захисту прав та свобод громадян.

До речі, відповідні доручення Президента у зв'язку з критичними публікаціями в пресі або електронних ЗМІ надсилаються для оперативного реагування за приналежністю з позначкою на документі "Контрольний!".

Хочу відзначити ще один аспект щодо контактів Президента з представниками мас-медіа. Можливо, це прозвучить образливо для декого з моїх колег, але, принаймні, чесно. Я достеменно знаю, що глава держави не любить примітивних, позбавлених здорового глузду запитань, непідготовлених журналістських опусів, некваліфікованих претензій до диспутів. І в той же час він завжди охоче спілкується з цікавими, оригінальними журналістами, інтелектуалами, котрі можуть у чомусь його переконати, наштовхнути на нову ідею. Інколи такі незаплановані діалоги перетворюють прес-конференції Президента в імпровізовані круглі столи. Треба віддати належне Леонідові Кучмі: він не боїться публічних дискусій з "акулами пера".

  • Однак існує думка, що главу держави інформують дещо однобоко - на одній із недавніх прес-конференцій Леонідові Кучмі ставили навіть відповідне запитання.
  • Президент, як і будь-який громадянин України, перебуває у відкритому інформаційному просторі. Він має можливість користуватися всіма без винятку доступними для нього джерелами інформації і самостійно визначати ті з них, яким довіряє. Одним із таких джерел якраз і є спілкування на прес-конференціях з представниками ЗМІ.
  • Ви можете сказати, яким газетам чи телеканалам надає перевагу Леонід Кучма?
  • Знаєте, мені ніколи навіть на думку не спадало з'ясовувати такі деталі... Я дуже делікатно ставлюся до права кожної людини на приватне життя. Не люблю, коли хтось втручається в мою внутрішню, непублічну систему координат, і намагаюся дотримуватися цього правила по відношенню до інших. Так можете і написати: Васильєв не знає, яку з газет бере вранці Президент до рук першою і якому телеканалу надає перевагу. Але знаю точно, що тижневі аналітичні огляди близько двох тисяч центральних та регіональних друкованих і електронних ЗМІ, включаючи зарубіжні та інтернет-видання, Леонід Кучма вивчає ретельно з олівцем в руках.

"Журналіст - не професія, журналіст - це спосіб мислення..."

  • Якщо повернутися до вашої діяльності на посаді керівника ГУІП, вас усе-таки не ображає визначення "головний цензор", яке час від часу доводиться чути на свою адресу?
  • Анітрохи. Головне зрозуміти - хто називає і чому. Ярлик "головного цензора" мені приліпили представники опозиції. Це вони вигадали таку "страшилку" для вітчизняних і зарубіжних журналістів. Тому я сприймаю їхню оцінку як елемент політичної технології з метою дискредитації своїх опонентів. Оце і є справжня причина, чому раптом Васильєва називають "головним цензором", а не, скажімо, Томенка чи Порошенка. От тільки сумніваюся, що сьогоднішні добродії опозиціонери зможуть так само вправно впіймати кинутий ними бумеранг, якщо, приміром, завтра влада і опозиція поміняються місцями.

Але можна і під іншим кутом зору подивитися на визначення "головний цензор". Приміром, як на синонім словосполучення "головний редактор". Розглядаючи його в такому контексті, можу стверджувати, що мені справді доводиться виконувати редакторські функції майже щодня, оскільки я фаховий журналіст і регулярно готую аналітичні матеріали.

А тому хочу нагадати своїм опонентам, хто нерідко відмовляє мені в праві на професію, що журналіст - не професія, це - специфічний спосіб мислення, світосприйняття, реагування на навколишнє середовище. І якщо на певному етапі свого професійного життя журналіст став дипломатом, чиновником АП або прес-секретарем, то це зовсім не означає, що людина перестала бути журналістом за покликанням.

У продовження теми дозвольте висловити занепокоєння щодо іншої, справді небезпечної тенденції, яка спостерігається останнім часом у деяких ЗМІ. Я вважаю, що для представників нашої професії неприпустимим є перетворення їх на суддів і прокурорів, котрі безапеляційно виголошують у своїх авторських матеріалах обвинувальні вироки. Причому роблять це публічно, часто-густо бездоказово і безпідставно. Така метаморфоза у мас-медійному середовищі реально загрожує розвитку демократії та утвердженню в державі громадянських прав і свобод.

  • Ви зачепили проблему, що вже давно назріла і потребує свого вирішення, - культура журналістики, яка часто вступає в протиріччя з багатьма конституційними правами людини та громадянина. На вашу думку, чи повинні проти подібних негативних проявів, особливо ж там, де йдеться про публічні образи та бездоказові звинувачення, застосовуватися жорсткі заходи законодавчого характеру?
  • Однозначно! Я ставлю громадянські права на перше місце. А тому вважаю, що чиєсь специфічне розуміння і тлумачення поняття свободи слова не повинно ущемляти конституційних прав інших людей. Цивілізований світ живе саме за такою правовою логікою. Я аналізую велетенський масив інформації щодо діяльності ЗМІ в різних країнах і, на жаль, мушу констатувати, що український інформаційний простір хронічно потерпає від вседозволеності та правового нігілізму окремих його суб'єктів.
  • Чому тоді особисто ви як фізична особа не звертаєтеся до суду? Адже не раз у деяких інтернет-виданнях та друкованих ЗМІ звучали, м'яко кажучи, не зовсім коректні репліки на вашу адресу.
  • Ще не настав той день. Нехай уже всі, хто зобов'язався це зробити, кинуть свій камінь. Трохи згодом прийде час і для них збирати каміння...

"Сучасна українська журналістика - це "арматура", яка міцно з'єднує між собою громадянське суспільство й державу"

  • Якщо вже мова зайшла про вплив на громадську думку, то наскільки ЗМІ її формують, особливо - щодо політичних моментів?
  • ЗМІ дуже активно намагаються це робити, особливо у зв'язку з початком президентських перегонів. Можна впевнено говорити, що настрої у суспільстві помітно поляризувалися саме завдяки роботі журналістів. Але тим не менше кожен з нас індивідуально оцінює роль і ступінь впливу різних ЗМІ на прийняття нами будь-якого рішення. Наприклад, брати чи не брати участь на боці опозиції у всіляких акціях протесту. Останнім часом, судячи з кількості бажаючих поповнити ряди протестантів, можна зробити висновок, що громадська думка переважно дослуховується до голосу поміркованих мас-медіа.
  • Це означає, що провладні ЗМІ працюють більш ефективно, ніж опозиційні?
  • По-перше, тут неправильна сама постановка питання: на практиці в Україні такого поняття, як "провладні засоби масової інформації", не існує. Це ще один пропагандистський ярлик, створений опозицією. Вона "нагородила" ним усі ті ЗМІ, які їй не симпатизують, і таким чином сама себе поставила, вибачте за каламбур, в опозицію до них. Зверніть увагу на такий нонсенс - опозиція відстоює право мати власну точку зору, що є цілком природно, і водночас відмовляє в такому праві представникам діючої влади. Між іншим, не Адміністрація Президента зробила журналістів "солдатами слова". Таку роль їм запропонувала опозиція, яка за власним сценарієм розділила барикадами інформаційний простір країни навпіл і визначила "правильні" та "неправильні" ЗМІ.

А по-друге, опозиція не врахувала, що в даному випадку принцип "як корабель назвеш, так він і попливе" не спрацьовує. Логіка дій влади у стосунках зі ЗМІ виявилася сильнішою та переконливішою.

  • Підсумовуючи нашу розмову, ви могли б дати загальне визначення сучасній українській журналістиці? І чи є вона у нас взагалі?
  • Якщо є держава - є й журналістика. Як на мене, вона такий самий атрибут держави, як прапор, герб, гімн, армія, гроші, кордон... Що стосується дефініції... Складно, але спробую: сучасна українська журналістика - це, якщо користуватися термінологією будівельників, та арматура, яка міцно з'єднує між собою деталі конструкцій, що носять назву "громадянське суспільство" "держава".
  • І звичайно ж, напередодні професійного свята, до якого ви маєте безпосереднє відношення, неможливо обійтися без побажань.
  • Я хочу, щоб люди моєї професії, займаючись політикою і заробляючи на ній великі гроші, залишалися патріотами України. Бажаю всім українським журналістам не стати найманцями в інформаційній війні проти своєї держави і не дозволити будь-кому перетворити її в "зону впливу". На моє глибоке переконання, це має бути нині найбільш принциповим питанням у контексті розмов про свободу слова та права журналістів.