Валерій Іваськів
N 54. 3 грудня 2004 року, стор. 8

Заслужений майстер спорту Ігор Михайлович Григор'єв - перший радянський гонщик, який у далекому 1963 році став бронзовим призером чемпіонату світу з мотокросу, незабаром відсвяткує свій 71-й рік народження. Колишній спортсмен екстра-класу впродовж усього свого життя неодноразово витримував на "відмінно" свої численні екзамени на міцність, витримку й терпіння. З усіх нелегких випробувань Ігор Михайлович виходив по-чемпіонськи.

У 1958 році юний киянин Ігор Григор'єв уперше сів за кермо мотоцикла. А вже за сім років занять мотоспортом став чемпіоном СРСР. Опісля український мотогонщик ще сім разів завойовував золоті медалі, вісім разів був призером всесоюзних чемпіонатів з мотокросу в різних класах мотоциклів. Київський армієць Ігор Григор'єв чотири рази ставав переможцем чемпіонатів дружніх армій, призером різноманітних престижних змагань. У чисельній колекції нагород Ігоря Михайловича є золота й бронзова медалі Міжнародної мотоциклетної федерації (ФІМ) за високі досягнення у змаганнях з шестиденних мотоциклетних гонок. І, нарешті, найголовніше досягнення у його спортивній біографії - сходження на п'єдестал чемпіонату світу з мотокросу й бронзова медаль ФІМ. На цій медалі, найціннішій для Ігоря Михайловича, викарбувані слова "За мужність і майстерність".
Українського гонщика Ігоря Григор'єва вирізняють витончена техніка їзди на мотоциклі, безстрашність й самовідданість на дистанції й висока воля до перемоги. Власні високі морально-вольові якості допомогли Григор'єву витримувати біль й надлюдські випробування долі.

...Того трагічного дня спортсмен під час тренувань до чергового чемпіонату світу випробовував новий експериментальний гоночний мотоцикл. На одному з крутих поворотів біля краю глибокого яру заклинило ручку газу його мотоциклу. Вийти з крутого віражу не вдалося. Трапилося непоправне: разом з двоколісним другом гонщик упав у глибокий яр.

Лікарі й добре тренований організм спортсмена відчайдушно боролися за життя: тричі Ігор перебував у стані клінічної смерті. Й біда таки відступила, однак спортсмен опинився назавжди прикутим до інвалідної коляски.

Фізичний і моральний біль сплелися в єдиний нестерпний клубок. Однак у цю трагічну мить життя Ігоря поруч були дружина Альбіна, двоє малолітніх синів. Вони допомагали йому не впасти духом. Саме заради них, зрештою, й заради себе самого він був зобов'язаний жити далі, знайти своє місце в житті. Після отримання важкої травми три роки підряд Ігор Михайлович щоденно (буквально до знесилення) виконував спеціальні комплекси вправ.

Потроху він повертався до активного життя: загорівся ідеєю поділитися з іншими своїм значним досвідом мотогонщика, механіка. Розпочав писати книгу. В той час дуже стали в пригоді знання, отримані під час навчання у Львівському політехнічному інституті. П'ять років знадобилося Ігорю Михайловичу на вивчення спеціальної літератури, пошук необхідних матеріалів. І нарешті 1973 року настав той день, коли в руках він тримав примірники своєї книги "Мотоцикли без секретів". Це видання відразу ж стало бестселером.

Пізніше, у 1987 році, після численних труднощів, Ігореві Михайловичу вдалося випустити у світ свою наступну книгу під назвою "Мотокрос і гонщик", де автор у дохідливій формі дає поради молодим гонщикам щодо варіантів тактичної боротьби на дистанції, раціональної "обробки" траси, морально-психологічної підготовки до стартів. У цій книзі Ігор Григор'єв, зокрема, писав: "Сучасний мотокрос - це не жарти, не легка прогулянка - це титанічна фізична й розумова напруга. Просто так чемпіоном не станеш, дуже суворий екзамен, з допомогою шпаргалки й не здаси...

Отже, чемпіонський заїзд Ігоря Михайловича Григор'єва продовжувався на дуже високому рівні. Та написання книг - одна справа. А інша - утримувати сім'ю на належному рівні.

Розпочав потроху заробляти на життя як механік. Спеціаліст з двигунів автомобілів чи мотоциклів він класний. На свою "роботу" поблизу власної квартири (живуть Григор'єви на другому поверсі) ніколи не спускався або піднімався на ліфті. Лише самостійно - з допомогою рук, спираючись на перила. Для нього це було ще одне своєрідне тренування. Підросли сини Сашко та Юрко й також допомагали йому в моторній справі (обидва нині інженери, закінчили Київський автодорожний інститут).

У вільний від сімейних турбот час Ігор Михайлович залишається, незважаючи на свій вік, у гущі спортивних подій. Свого часу зі своєю дружиною Альбіною Миколаївною неодноразово брали участь в автораллі серед спортсменів-інвалідів. Ігор Михайлович - за кермом, а Альбіна Миколаївна - за штурмана. Тренував команду Київського фізкультурно-оздоровчого клубу інвалідів "Прометей". До останнього часу захоплювався гонками на інвалідних колясках, брав участь у численних змаганнях в Україні та за її межами. Правда, коштів бракує: на спонсорську допомогу теж не дочекаєшся, а самому заробити стає дедалі важче. Крім того, Ігор Михайлович часто приїжджає повболівати на різноманітні змагання з автомотоспорту як пристрасний уболівальник. Іноді навіть доводиться виступати в якості коментатора змагань.

Ось так наш славетний мотогонщик день у день складає численні свої життєві іспити, долає труднощі гідно, по-чемпіонськи. Здається, його силою волі й життєлюбством захоплюється сама доля.

торговля на форекс