Іван Камінь
N 52. 26 листопада 2004 року, стор. 7

Після більш як сімдесятилітньої атеїстичної боротьби з символами релігії українці нині активно повертаються до традицій та чеснот своїх прадідів. І піст сьогодні стає не лише строго визначеним календарним періодом, в який людина себе обмежує у певних видах їжі. Він починає повертатися до народу своєю філософією, глибиною змісту, сутністю, про яку з багатьох причин мало хто говорив раніше.

Археологічні та історичні дослідження минувшини широко засвідчують, що піст як своєрідне таїнство було знайоме ще первісному суспільству. Заборона певної їжі часто використовувалася племенами як засіб швидкого оздоровлення від хвороби чи будь-якого поранення. Значний цикл ритуальних обрядів багатьох народів європейського континенту, пов'язаний з обмеженням їжі, стосується так званих аграрних культів, зокрема поклоніння духам урожайності. Поряд з обмеженням ще в древності практикувалося утримання від їжі на той чи інший період. У більшості випадків пости вже тоді супроводжувалися утриманням від любовних утіх, і це засвідчує, що навіть на ранніх періодах історії піст стає не лише формою, а й змістом людської поведінки.

Прийшовши на зміну первісним формам вірувань, усі світові релігії не змогли повністю відмовитися від звичаїв, традицій, філософії своїх попередників. Тому зародження посту швидше варто розглядати не стільки в сорокаденному постуванні Ісуса Христа в Синайській пустелі чи, скажімо, в старозавітній традиції патріархів, а, звичайно ж, набагато раніше. Адже релігія як форма світогляду народжувалася й формувалася впродовж багатьох сотень, а то й тисяч років.

Традиційно пости в православ'ї поділяються на чотири категорії, залежно від їхньої суворості, а за тривалістю - на одноденні та багатоденні. До одноденних відносяться середи і п'ятниці, крім шести так званих суцільних неділь в році. Піст в середу встановлений тому, що Іуда в цей день погодився зрадити Ісуса Христа, а в п'ятницю - як спомин про хрестові муки й смерть Сина Божого. Церква дозволяє не поститися у середу та п'ятницю в пасхальний тиждень, у тиждень Трійці, на святках, у неділю митаря і фарисея та в сирний тиждень, який ще називають "масляною". Як одноденні пости в церковному місяцеслові вказуються ще три дні. Це - День Воздвиження чесного й животворящого Хреста Господнього, День усічення чесної глави Іоанна Хрестителя та день напередодні свята Хрещення Господнього. На Івана Пісного нічого круглого не їли і не варили, оскільки це могло нагадувати голову. В цей день не торкалися капусти, маку, буряка, не рвали яблук і груш, не брали в руки ріжучих та колючих предметів. Багатоденних постів чотири: Великий піст, Петрів (Апостольський) піст, Успенський піст та Різдвяний піст (Пилипівка). Загальна кількість днів посту в рік коливається, оскільки Петрів піст буває різної тривалості. Загалом днів посту нараховується від 178 до 199.

Незабаром розпочнеться Пилипівка або Різдвяний піст - з другого дня після Пилипа (14 листопада за старим стилем, 27 - за новим), який триватиме 40 днів і закінчиться святкуванням Різдва Христового - 6 січня. За суворістю він уступає Великому та Успенському постам. Під час постування не можна вживати м'ясо, молоко, яйця, масло. Церковний статут передбачає в понеділок, середу та п'ятницю "сухоїддя", тобто в ці дні варена їжа не споживається і до того ж рекомендується їсти один раз в день. У вівторок і четвер дозволяється вживати в невеликій кількості вино. У суботу та неділю призначається найбільш легка форма посту - можна їсти рибу. Від нього звільняються подорожуючі, вагітні, малолітні та інші.

З наближенням до Різдва піст поступово стає суворішим. За тиждень до свята рибу не можна їсти навіть у суботу та неділю. Останній день перед Різдвом Христовим в народі називається "сочельником" (святвечір). Назва ця пішла від слова "сочево", що означає "каша з медом". Тобто за нашими українськими традиціями це - кутя.

З давніх віків вечеря в останній день Пилипівки мала містичний та глибоко теологічний зміст. Кожна сім'я готувалася до народження Ісуса. Стелилося в хаті сіно, вносився великий сніп і ставився на покутті під образами, готували 12 пісних страв і серед них "пісну" кутю. Строгий піст і радість сімейної святкової вечері підштовхували малечу постійно спостерігати за небом. І як тільки з'являлась яскрава зірка, діти сповіщали сім'ю про велике таїнство - народження Бога-людини. Потім сідали за стіл, батько благословляв їжу та напій (питтям у цей вечір був узвар), пригощалися кутею. За давньою традицією кожний член сім'ї мав покуштувати всі страви на столі. Після цього кутю давали свійським тваринам. Залишки та чисту ложку клали на столі на ніч - для померлих.

Цікаво, що подібні традиції притаманні не лише слов'янам. У романських та германських народів теж є схожі елементи святкування "сочельника". Наприклад, австрійці в цей день до обрядової трапези включали кашу з молоком та медом. За віруванням, вона мала магічну силу, і хто її з'їдав - ставав найбільш сміливим та розумним. Як і в українців, в австрійців у цей день на столі були обов'язкові страви з маку, горіхів, гороху, бобів, що, за традицією, символізують достаток.

Відомий український поет-філософ Григорій Сковорода стверджував, що "піст - наймиліша, найугодніша річ для Бога". Нині чимало наших співвітчизників готуються до виконання однієї з найважливіших чеснот християнської віри - таїнства посту.