№ 14. 23 червня 2004 року, стор. 6

Офіційною мовою державна служба - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їхньому апараті, де реалізують завдання, функції цих органів і одержують зарплату за рахунок бюджетних коштів. В Україні 240 тисяч державних службовців. Фахівці вважають, що такої кількості достатньо для ефективного виконання покладених на них обов'язків. Водночас вони констатують і наявність низки проблем у цій сфері. За десять років становлення в Україні інституту держслужби стало очевидним, що розв'язання проблемних питань вимагає докорінного реформування системи державного управління. Що це означає на практиці? З таким запитанням кореспондент "Президентського вісника" звернувся до першого заступника начальника Головного управління державної служби України Миколи БОРСУКА.

  • У перші роки незалежності, - говорить Микола Олександрович, - прийняття Закону "Про державну службу України" було цілком виправданим і прогресивним кроком молодої держави. В тодішніх умовах розпаду старої системи управління він дав змогу залучити до роботи в нових державних структурах справжніх фахівців.

Ви можете уявити людину, яка, не маючи належної підготовки й досвіду, зможе одразу виконувати нову для себе роботу фінансиста, економіста, юриста? Отже, кадри управлінців, які прийшли в органи влади молодої держави на початку 90-х, принесли із собою навики і знання, які стали певною інформаційною основою для становлення і розвитку управлінських структур за нових умов.

За десять років пройдено довгий і складний шлях. Напрацьовано чималу нормативно-правову базу - близько 600 підзаконних актів (урядових постанов, розпоряджень, спільних наказів Головдержслужби та інших центральних органів виконавчої влади). Тобто механізм дії закону про державну службу постійно доопрацьовувався і вдосконалювався. Однак нині ми остаточно переконані: реформування державної служби в Україні з урахуванням європейських стандартів вимагає не часткових змін, а прийняття фактично нового законодавства про державну службу.

  • Законодавство яких країн може стати орієнтиром при розробленні нового закону?
  • Зазначу, що діючий закон про державну службу Україна прийняла першою серед країн СНД. Та нам не треба винаходити велосипед - схиляємося до того типу законодавства про державну службу, яке вже довело свою ефективність. Такими вони є у Німеччині, Франції, а віднедавна і в країнах Балтії, що вже прийняті до ЄС. Звісно, йдеться не про автоматичне копіювання, а про творче опрацювання з урахуванням українських особливостей і реалій.

Робота в цьому напрямі особливо активізувалася після того, як Президент України призначив начальником Головдержслужби її нинішнього керівника Тимофія Мотренка. Він проводив "круглі столи", залучав до обговорення наших проблем міжнародних експертів, вітчизняних спеціалістів і зарубіжних колег, які переконують: просте "латання" чинного законодавства справі не зарадить - потрібен новий закон, максимально адаптований до стандартів Європейського Союзу.

Це наше прагнення є, без перебільшення, цілком назрілим і вистражданим. Адже державна служба - живий організм, який розвивається поступово і це вимагає певного часу. Сьогодні ми готові до запровадження нової, більш ефективної системи державної служби. І схвалена 8 червня Програма розвитку державної служби на 2005-2010 роки є логічним і послідовним кроком у цьому напрямі.

  • Очевидно, певною мірою мають змінитися й функції та роль самої Головдержслужби?
  • Безперечно. Адже врегулювання статусу та функцій нашого Головного управління відповідно до поставлених завдань є потребою дня.
  • Чи існує нині в системі державної служби України проблема "батьки - діти"?
  • На моє переконання, її не існує. Однак є проблема залучення до роботи в державних органах найбільш кваліфікованих і компетентних молодих кадрів. Не секрет, що головна перевага для тих, хто сьогодні присвячує себе державній службі, - можливість отримувати в майбутньому пристойну пенсію. Та нині рівень оплати праці державних службовців не задовольняє молодих людей. Бракує визначеності й у питанні щодо перспектив кар'єрного зростання, реалізації здорових службових амбіцій майбутніх державних службовців.

Вже цього досить, аби молода людина після закінчення навчального закладу замість державної служби обрала собі інший, матеріально перспективніший шлях. Тому після магістратури молоді спеціалісти йдуть не в державні органи, а менеджерами в приватні структури.

  • Мабуть, зайве нагадувати, що державний службовець - це людина, яка має не лише певні потреби та права, а й чітко окреслені обов'язки, за виконання яких несе відповідальність?
  • Цю особливість роботи державного службовця треба враховувати ще на стадії навчання в магістратурі. Беручи до уваги потребу постійного поповнення знань працюючих державних службовців, ми намагаємося суттєво посилити систему перепідготовки кадрів. На моє переконання, це має бути не короткотермінове перенавчання, а постійно діючі курси з терміном навчання не тиждень-два, як нині, а принаймні місяць-півтора. Результати навчання повинні враховуватися при призначенні на посаду, кар'єрному зростанні працівника тощо.

Тобто державний службовець (особливо якщо це молода людина, випускник магістратури або академії) повинен чітко знати, що в разі успішного виконання своїх обов'язків йому гарантовано кар'єрний зріст. Доцільно законодавчо закріпити можливості такого просування по службі на один, три, п'ять, десять років наперед... До речі, в країнах, де ми вивчали ці питання, подібна практика себе виправдовує. І рівень соціального захисту державних службовців досить пристойний. А це сприяє не лише престижу державної служби, а й зростанню управлінської культури та результативності державного управління.

  • Раніше ми тільки виявляли політичну волю до запровадження європейських стандартів у сфері державного управління, а віднедавна вже маємо конкретний план просування в цьому напрямі, чи не так?
  • Макроекономічне зростання, яке останнім часом відбувається в Україні, буде незворотним за умови постійного підвищення ефективності державного управління. Звідси значна увага Президента України і уряду до підготовки кадрів, інституційного розвитку, правового врегулювання питань державної служби. Нині ми знаходимося на перехідному етапі. Період певної невизначеності, на мою думку, закінчився. На часі - конкретна й цілеспрямована робота, передбачена Програмою розвитку державної служби.

План конкретних заходів на 2005 рік, на виконання яких буде виділено 70-80 млн грн бюджетних коштів, ми маємо в липні подати на розгляд Мінфіну та уряду. Адже Програма розвитку державної служби - не голослівна декларація. У ній містяться детально обґрунтовані пропозиції щодо подальшого реформування цієї сфери, названо терміни виконання завдань, відповідальних за них, визначено вартість проведення заходів.

Головдержслужба при реалізації програми виступатиме переважно в ролі замовника. До виконання програмних завдань залучатимуться відомі науковці, авторитетні експерти. Передбачається постійний контакт із Адміністрацією Президента України, урядовцями. Однією з умов успіху має бути відкритість і прозорість всієї роботи. Тому й розраховуємо на допомогу вітчизняних мас-медіа.

А колегам у День державної служби хочу побажати успіхів і запевнити, що Головдержслужба України нині продовжує наполегливо працювати над забезпеченням фінансування кредитної житлової програми, поліпшенням умов посадового утримання. Це лише початок. Ми впевнені в тому, що перехід держслужби в Україні до роботи на європейському рівні в стадії реалізації.