Уривки з книги Леоніда Кучми "Україна - не Росія"

N 52. 26 листопада 2004 року, стор. 7

(Продовження. Початок у "Президентському віснику" NN 3-6, 8-22, 24, 25, 32, 34, 36, 38, 40, 42, 44, 48, 50)

Народи, що багато чого пережили, як правило, схильні недооцінювати проблеми (минулі й сучасні) інших народів, і все ж ніхто не стане сперечатися з таким твердженням: немає у світі народу, окрім якихось блаженних тихоокеанських островитян, який не випив би з келиха гіркоти та лиха. А може невідомий Божий промисел у тому-то й є, щоб нікого цей келих не обминув. Але багато моїх співвітчизників переконані, що ніхто не може зрівнятися з українцями в стражданнях. Це у них така манія величі (у багатьох росіян, до речі, те саме, - як і у багатьох поляків).

Я помітив, що наших людей недостатньо переконують факти з власної історії. От коли посилаєшся на європейські приклади - інша справа. Повчальна, хоча і не виняткова, доля Ірландії. У XІІ столітті вона була завойована англійцями, і, скільки ірландці не повставали, повернути свою незалежність вони змогли тільки через 750 років.

Велике повстання XVІІ століття, що збіглося, між іншим, з повстанням Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої, закінчилося для ірландців особливо сумно. Ірландські історики говорять, що після того, як солдати Кромвеля придушили повстання, у країні вціліло не більше однієї шостої її населення. Правда, англійські історики твердять, що убито було ніяк не більше третини жителів країни. Те, що шість тисяч ірландських дітей після повстання були продані в рабство до Вест-Індії, на цьому тлі виглядає просто дрібною деталлю.

На жаль, усе це було в дусі звичаїв свого часу. Під час Тридцятирічної війни 1618-1648 років загинуло більше половини населення Південної Німеччини, причому особливо лютували шведи, наймиролюбніший нині народ. Важко судити минуле, виходячи із сьогоднішніх мірок і уявлень. Що ж до ірландців, їм і після кромвелівської різанини весь час доводилося несолодко - аж до повстання 1916 року і національно-визвольної війни 1919-1921 років. Був у них і свій великий голод, коли вмерло біля мільйона людей. Найцікавіше, що, коли ірландці нарешті домоглися в 1921 році незалежності, англійці образилися на них за це.

У молоді роки я прочитав дорожні нотатки Карела Чапека. Подорожуючи Англією (було це в 20-ті чи 30-ті роки), автор вирішив заодно відвідати Ірландію. Він звернувся за порадою до англійських знайомих, але ті стали говорити йому, що краще з'їздити до села, де народився Шекспір. Самі питання про Ірландію були його співрозмовникам неприємні. Навіть ірландцю Бернарду Шоу. Тоді Чапек вирішив купити хоча б путівник по Ірландії, але і таких не виявилося. Скрізь йому відповідали: "Наші туди не їздять". Оце так відчуження! Після багатьох століть спільної (нікуди не дінешся!) історії... Я зазирнув до енциклопедії і довідався, що Ірландія домоглася незалежності від Англії всього за кілька років до поїздки Чапека. І в мене промайнула тоді думка: якщо коли-небудь Україна стане незалежною, Росія теж образиться і не захоче більше нас знати. (Дивно улаштована людина - я щиро вірив у той час у комуністичний безкласовий і безнаціональний ідеал, але думка про незалежність України все одно була десь поруч.)

Образи на історію, що вона пішла так, а не інакше, спроби хоча б на папері звести з нею рахунки, заповнити щось колись недодане, не можуть бути притаманні народу, що склав собі ціну. Ми вже не можемо віддати під суд ані Катерину, ані Сталіна. Та Сталін ще б виправдався в очах багатьох українців, заявивши, що він великий збирач українських земель, що він збільшив розміри України майже на третину. Те ж саме стверджувала б і Катерина: адже розділи Польщі, які вона вчинила, з'єднали Лівобережжя з Поділлям та Волинню (то її онук Олександр узяв зайве - Велике герцогство Варшавське).

Нехай історичні образи залишаються саме історичними. Так, колись монгольський хан Батий спалив Київ і тим поклав кінець Київській Русі. Але у моєму серці немає сьогодні неприязних почуттів до Монголії та монгольського народу у зв'язку з цим фактом, яким би сумним він не був. Сучасні кримські татари не несуть відповідальності за своїх предків, які спустошували Україну походами та забирали людей у неволю. Навіть щойно згаданий товариш Сталін і той любив повторювати: "Син за батька не відповідає" (хоча й запровадив критерій покарання - "член родини зрадника батьківщини"). Коли ж мова йде не про батька, а про пра-пра-пра-прадідів, то й казати нічого.

...Я можу із спокійною совістю сказати: я щасливий, що моя Батьківщина - Україна. Я щасливий, що народився і виріс на Поліссі. Які в нас по весні були розливи і повені! Заняття в школі припинялися, не Венеція ж, щоб на човні до школи плисти. Той, хто знає, який краєвид відкривається на долину Десни від Дегтярівки (це трохи нижче за течією від Новгорода-Сіверського), той розуміє значення слова "благодать". Це більше, ніж просто краса. Це безкраї ліси на обрії, веселі заплавні луги, двадцять відтінків зеленого, простір, хмари, волога, бабки, птахи, вітерець, щастя Божого світу.

Шоу на свадьбу - наилучшее предложение от арт-студии "SandStorm".