Уперті факти - проти суб'єктивних пріоритетів
Дещо про "дипломатичну" й "загальнодоступну" мову та кілька слів на захист Джорджа Буша-старшого

Олександр Рязанов
№ 12. 9 червня 2004 року, стор. 3

1 червня посол США в Україні Джон Гербст відповідав на запитання читачів інтернет-видання "Українська правда" (УП). Зокрема було порушено тему майбутнього саміту НАТО в Стамбулі, проведення якого заплановане на 27-28 червня і для участі в якому запрошений Президент України. Посла запитали про причини покращення стосунків між нашою державою та Північноатлантичним альянсом порівняно з минулими роками, на що прозвучала така відповідь:

"...Тоді було одне важливе питання, яке дуже впливало на аспект участі України у саміті НАТО (у Празі в листопаді 2002 року - "ПВ"). Це питання "Кольчуги". Тепер воно не на першому плані у стосунках "Україна-НАТО". Я б сказав, що це є першорядною причиною того, що атмосфера зустрічей на цих двох самітах буде різною".
(УП, 04.06.2004 року)

Позиція дійсно гідна дипломата - сказано правду, але дещо завуальовано. Мається на увазі, що питання про радіолокаційні станції "Кольчуга" українського виробництва, які нібито поставлялися до Іраку за часів правління Саддама Хусейна, не те що "не на першому плані", а й взагалі зняте з порядку денного на рівні стосунків як Україна-НАТО, так і Україна-США. Причому, про те, що "американські військові наразі не знайшли доказів наявності "Кольчуги" в Іраку" колишній посол Сполучених Штатів у нашій державі, а нині помічник заступника Держсекретаря у справах Європи та Євразії Стівен Пфайфер заявляв ще в квітні минулого року, і з того часу ситуація не змінилася.

Однак у міжнародній політиці справа рідко доходить до публічних вибачень за помилки, особливо, якщо йдеться про взаємовідносини країн дещо різних "вагових категорій". У той же час (в даному випадку) не можна казати про зверхнє ставлення Вашингтона стосовно Києва. Просто існують деякі дипломатичні ходи, що покликані опосередковано, але цілком зрозуміло для всіх зацікавлених сторін продемонструвати зміну "температури" в стосунках і таким чином загладити певну незручність, що виникла на ґрунті, як виявилось, безпідставних звинувачень. Запрошення Леоніда Кучми на стамбульський саміт якраз і є одним із дипломатичних прийомів.

Прикметно, що такий стан справ не зовсім влаштовує вітчизняну політичну опозицію (насамперед - праву), а відтак - і близькі до неї ЗМІ. Адже позитивні зміни у ставленні Заходу до державного керівництва України автоматично призводять до послаблення позицій його внутрішніх критиків, які традиційно орієнтуються на зовнішні настрої, намагаючись "грати в унісон". За таких умов опозиція теж повинна була переглянути своє ставлення до Президента та його Адміністрації, однак не відважується це зробити через побоювання "втратити обличчя".

Звичайно, при великому бажанні можна було б вдатися до прийомів, подібних до продемонстрованих США та НАТО. Але такі дипломатичні тонкощі виявилися дещо заскладними для "політичних протестантів" (і це незважаючи на те, що в лавах опозиції вистачає людей, які здійснили кар'єру по лінії Міністерства закордонних справ України). Тому було вирішено йти шляхом найменшого спротиву, а саме: подати ситуацію так, ніби, по-перше, немає нічого особливого в тому, що Леоніда Кучму запросили на саміт до Стамбула, і, по-друге, "невідомо ще, як воно там буде".

Яскравим прикладом поведінки з цієї позиції може слугувати цитата з ефіру телевізійного "5 каналу", до якого, звісно, має безпосереднє відношення один із найбільш відомих народних депутатів від "Нашої України":

"Альянс поки що офіційно не визначив рівень участі України в саміті в Стамбулі, а президент Парламентської Асамблеї НАТО Даглас Беройтер не спростував твердження, що цього рішення немає через відмову американської адміністрації запросити Леоніда Кучму на стамбульський саміт. Беройтер лише сказав, що Кучма, як і минулого разу в Празі, може взяти участь у засіданні Ради Північноатлантичного партнерства".
("5 канал", 26.05.2004 року)

Що ж, знову надамо слово Джону Гербсту, який, безперечно, має бути більш поінформований щодо порушеної теми, ніж вітчизняні тележурналісти:

  • Пане посол, той факт що комісія "Україна-НАТО" засідатиме на найвищому рівні, не означатиме, що в Стамбулі відбудеться така довгоочікувана зустріч Кучми з Бушем?
  • Я думаю, що ми можемо вести мову про офіційну зустріч групи "Україна-НАТО". Це зафіксовано у графіку.
  • І саме там буде президент Буш?
  • Він планує відвідати Стамбул з цією метою.

("УП", 04.06.2004 року)

У перекладі з дипломатичної мови на загальнодоступну - на обидва запитання прозвучало тверде "так". Цікаво, якою тепер буде реакція опозиційної преси? Невже і послу США в Україні дістанеться від неї "на горіхи" за таку "недалекоглядність"?

У всякому випадку, щось подібне спостерігалося щодо Джорджа Буша-старшого, який відвідав Україну 20-21 травня. Звичайно, опонентам Президента не могло сподобатися те, що високий гість, один з патріархів світової політики (у 1981-1989 роках Джордж Герберт Вокер Буш був віце-президентом, а в 1989-1993 - президентом США) схвально відгукується про діяльність українського керівництва, особливо відзначаючи його успіхи в розвитку економіки.

Зокрема на зустрічі з прем'єр-міністром Віктором Януковичем Буш-старший сказав, що його "вразили показники економічного зростання в Україні", провівши при цьому паралель з Китаєм, у якому в 1974-1975 роках він був послом Сполучених Штатів і який до цього часу не випускає з поля зору, часто його відвідуючи. Саме тому цілком компетентно батько нинішнього керівника США стверджує, що в цій країні на світовому фоні "економічне зростання найбільш помітне". Відповідно, фраза про підняття України на "китайський рівень" є дуже промовистим жестом.

Таке порівняння нівелює традиційну опозиційну риторику щодо "зубожіння українців" і змушує в свою чергу деякі ЗМІ, редакційна політика яких базується на негативних стосовно влади матеріалах, відшуковувати нові аргументи, покликані й надалі дискредитувати Президента та його оточення. Показовим у цьому плані може бути, наприклад, такий газетний пасаж:

"Це зв`язок (мається на увазі - Леонід Кучма-Джордж Буш-старший. - "ПВ"), бодай опосередкований із тим іншим Бушем, який сидить в Овальному кабінеті Білого дому й недолюблює Кучму. Це спроба української влади, насамперед, звісно, сім`ї Кучми, показатися Вашингтону своїм іншим боком...можливість зустрічі на стамбульському саміті з президентом Сполучених Штатів та деякі інші. На користь того, що Кучма намагався через Буша-батька спілкуватися з Бушем-сином, свідчать і його тривалі рулади про важливість перебування українських вояків у Іраку та непохитність намірів Києва залишати там свій військовий контингент..."
("Україна молода", 22.05.2004 року)

Інтерпретація події, як і в більшості подібних випадків, грішить відверто слабенькою доказовою базою (точніше - повною її відсутністю), але цікавою тут є позиція цитованого видання, що з усіх сил намагається, з одного боку, врятувати імідж свого політичного патрона (власник та редактор "України молодої" є односельцем Віктора Ющенка), якого останнім часом досить часто ігнорують західні візитери, з другого - не зіпсувати стосунки з американським представництвом у Києві. Так з'явилася наступна фраза:

"Щоб не виглядати однобоко, посольство США порадило екс-президентові провести зустрічі і з опозиційними політиками. Отож Буш (старший - "ПВ") поговорив із Віктором Ющенком, Юлією Тимошенко, Олександром Морозом. Це була спільна зустріч, і тривала вона, як повідомила ЗМІ прес-секретар керівника "Нашої України" Ірина Геращенко, приблизно годину".
("Україна молода", 22.05.2004 року)

Тут застосовано доволі простий прийом двозначностей, або ж, говорячи по-старому - "письмо поміж рядків". В одному цьому реченні - одразу три прихованих послання, а саме:

1) батько нинішнього керівника Сполучених Штатів Америки настільки "не в формі", що його дії змушене коригувати посольство, отже не треба серйозно ставитися до його зустрічей із керівництвом України та слів, які він сказав під час цих бесід, - як-не-як, 12 червня Джорджу Герберту Вокеру виповниться 80 років;

2) оскільки Ющенко, Мороз та Тимошенко, як показують події останніх тижнів, все більше віддаляються одне від одного, згадка про "спільну зустріч" має наштовхнути читача на думку, що вони все рівно тісно контактують, а тому є сподівання на подальшу співпрацю в контексті президентських виборів, хоча подібному можуть серйозно вірити хіба що люди, котрі вітчизняною політикою цікавляться лише поверхово;

3) акцентування уваги на тому, що "зустріч тривала понад годину", напевно, згідно із задумом редакції "України молодої" мало б сформувати у читачів газети переконання, що вітчизняна опозиція і надалі перебуває "на короткій нозі" із Заходом, і зокрема із США.

Проте є такі поняття як суб'єктивні пріоритети та об'єктивна реальність, або ж, простіше кажучи - бажане та дійсне. Аналіз останнього якраз і показує, що, розпочинаючи приблизно з осені минулого року, Україна здійснила суттєвий прорив на міжнародній арені, розширивши сферу контактів на рівні вищого керівництва та поглибивши вже існуючі. Це може комусь подобатися, комусь - не дуже, однак подібні факти відзначалися задовго до того, як виникла незалежна Україна. А в ній, у свою чергу з'явилися опозиція та близькі до неї (а тому нерідко відверто заангажовані) ЗМІ...

Сучасне впровадження електронного урядування та розвитку.