"Танці" довкола парламентської трибуни

Віктор Науменко, Леся Гуцало
№ 9. 19 травня 2004 року, стор. 9

11 травня парламент прийняв Закон "Про затвердження прожиткового мінімуму на 2004 рік" (N 5253). Нарешті 276-ма голосами "за" народні обранці зробили те, що мали здійснити ще на початку року й на чому неодноразово наголошував Президент України. Цьогорічний офіційний прожитковий мінімум становитиме в середньому 362 гривні 23 копійки на одну людину, що на 20 гривень перевищує рівень 2003 року.

Якщо "розкласти" цю цифру по демографічних групах населення, то прожитковий мінімум становитиме: для дітей до шести років - 324 грн; дітей від шести і молоді до вісімнадцяти років - 404 грн; для працездатних осіб - 386 грн; для осіб, що втратили працездатність, - 284 грн. Із "легкої", як мовиться, руки парламентаріїв уряд, дотримуючись законодавства щодо соціальних гарантій громадян, надав пільги тим, хто потребує допомоги з боку держави. Що ж, ніде правди діти, - благородну справу зробив парламент, здолавши шалений опір 137 народних депутатів. Відтак пересічному громадянину цікаво дізнатися, хто ж був проти прийняття названого закону, тобто своєчасної допомоги від держави малозабезпеченим верствам населення?

І ось тут настає мить подивування. Як казав класик, "...і що ми за народ такий - бува, ратуємо за одне, а робимо цілком протилежне". Так, за цей законопроект "Наша Україна" не голосувала фактично ані за, ані проти ("за" - 0, "проти" - 2, не голосували (!) - 96); БЮТ: "за" - 0, "проти" - 6, не голосували - 13; група "Центр": "за" - 1, "проти" - 0, не голосували - 8, відсутні - 8. А йдеться, нагадаймо, про документ соціальний, що має життєво важливе значення для громадян.

Ширше про суть проблеми. Як зазначив у своєму виступі з парламентської трибуни 11 травня міністр праці та соціальної політики Михайло Папієв, цей законопроект уже розглядався у Верховній Раді, проте "... в силу об'єктивних і суб'єктивних причин не набрав потрібної кількості голосів". І впродовж чотирьох місяців сотні тисяч громадян України не мали змоги оформити субсидії на сплату за житло, у відповідних державних установах їм відмовляли в індексації пенсій, стипендій, зарплат. Адже саме офіційний прожитковий мінімум є базовим соціальним стандартом, на його основі визначаються державні соціальні гарантії.

Ілюстрацією до сказаного може бути такий приклад. Допомога матерям на народження дитини виплачується з фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Законодавством вона визначена на рівні двох прожиткових мінімумів. Якщо один збільшується на 20 грн, то два прожиткових мінімуми відповідно становитимуть 40 грн. Арифметика тут проста: коли держава запізнюється з допомогою жінкам-матерям п'ятий місяць поспіль, то в сумі борг становить по 200 грн кожній дитині. Чи потрібно нагадувати, що двічі дає той, хто дає вчасно?

Подібна ситуація й з іншими видами соціальної допомоги, що встановлюється на рівні прожиткового мінімуму.

Який же аргумент висували представники опозиційних фракцій, коли саботували прийняття цього Закону? У сучасних умовах, дорікали вони уряду, на зазначений мінімум прожити важко. Однак забули, що цей рівень обчислюється не урядом, а за об'єктивними критеріями і згідно з правилами, що їх затвердили самі ж таки народні обранці. Підрахунки здійснює експертна комісія, до складу якої входять на паритетних засадах представники органів влади, профспілок, роботодавців, і діє вона на підставі Закону України "Про прожитковий мінімум". У цьому документі й визначено процедуру з урахуванням переліку продовольчих і непродовольчих товарів та послуг. Здійснюючи розрахунки, комісія оперує офіційними даними, затвердженими Держкомстатистики України. Якщо ж народні депутати не погоджуються з офіційною цифрою прожиткового мінімуму, то варто запропонувати шляхи й методи удосконалення закону про той самий мінімум, а не діяти, як кажуть в народі: "Якщо захочеш пса набити, то й скажеш, що він сковорідку з'їв", тобто вигадувати якусь неймовірну причину. Один з нинішніх активних противників затвердження прожиткового мінімуму - лідер фракції "Наша Україна" - за часів свого прем'єрства пояснював громадянам ситуацію так: держава платить не стільки, скільки потрібно для прожиття, а скільки в змозі заплатити, виходячи зі свого бюджету. Хіба нині цей критерій змінився?

Ситуацію з голосуванням щодо зазначеного вище документа можна було б розцінити ще й як елементарну неуважність, недисциплінованість, інші невідомі достеменно причини. Одначе, нинішня історія - не перша. Проаналізуймо хоча б результати голосування стосовно іще одного, такого ж життєво важливого документа - не прийнятого у третьому читанні й у цілому проекту Закону про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування (N 0944; 11.09.2003 рік). Наслідки такої діяльності народних депутатів на собі досі відчуває наша медична галузь, перебуваючи у ступорозному (за термінологією медиків) стані.

Відповідь знову ж таки міститься в результатах голосування. Група "Народний вибір": 13 голосів "за" із 13 присутніх у залі засідань; фракція партій ППУ і "Трудова Україна": 43 "за" із 43 присутніх; фракція НДП: 14 "за" з 15 присутніх; фракція СДПУ(о): 36 "за" із 37 присутніх.

Хто ж тоді загальмував законопроект, який міг би вивести нашу медицину з тривалої кризи? Фракція блоку Юлії Тимошенко: "за" - троє (зокрема й сама пані Тимошенко), не голосувало - 15; фракція "Наша Україна": "за" - 5, "проти" - 13, інші 83 присутніх не голосували... Як казали мудрі латиняни, розумному - досить.

Ось така арифметика. Вникнеш у суть, і чомусь згадується фрагмент азартної пісні-хіта Олега Скрипки, соліста сучасного гурту "ВВ": "Танці ми згадуємо цілий тиждень. Багато є балачок і думок...". Схоже, що для декого думки й балачки у парламентській залі так і залишаються на рівні "танців". Довкола трибуни.