Валерій Іваськів
N 60. 24 грудня 2004 року, стор. 8

Екіпаж у складі киян - 31-рiчного Родіона Луки (рульовий) і 30-рiчного Георгія Леончука (шкотовий) - став срібним призером Ігор ХХVІІІ Олімпіади в Афінах з вітрильного спорту у класі яхт "49 er". За підсумками 16-ти гонок наші майстри вибороли друге місце. Причому на останньому, вирішальному для них, етапі українці були третіми, випередивши своїх головних конкурентів за друге місце - екіпаж з Великобританії (Кріс Дрейпер-Саймон Хіскокс), який був на фініші шостим. Нинішню олімпійську регату Родіон і Георгій пройшли дуже рівно - в основному виходячи в перегонах на місця, вищі п'ятого. Таким чином наші майстри вітрильного спорту ще раз довели, що невипадково в останні роки постійно посідають провідні позиції у світовому рейтингу. На Олімпіаді 2000 року в Сiднеї вони були десятими. І ось такий значний успіх українських вітрильників на олімпійській регаті в Афінах. Днями після чергового тренувального збору вдалося зустрітися з Родіоном Лукою і Георгієм Леончуком і побесідувати про особливості їх спортивного шляху, дізнатися про плани на майбутнє.

Рульовий - заслужений майстер спорту Родіон Лука. Вік - 31 рік, вітрильним спортом займається з 1983 року. Найвищі спортивні досягнення: неодноразовий переможець першостей України, СРСР, чемпіон України 1992, 1995, 1996 рр., переможець - Кубка України 1993, 1994 рр., Спартакіади України 1995, 1999 рр., Варнемюндендської регати 1993, 1994 рр., СПА регати 2001 р., Йєрської регати 2003 р., відкритого чемпіонату Австралії 2003 р., володар Кубка Європи 1994 р.; бронзовий призер чемпіонатів Європи 1993, 2000 р., срібний призер чемпіонату Європи 1994 р., срібний призер Кільської регати 2000, 2001 рр., бронзовий призер Кубка світу 1995 р., срібний призер чемпіонату світу 1994 р., бронзовий призер ґран-прі Європи 2000 р., бронзовий призер чемпіонатів світу 2001, 2003 рр., срібний призер Олімпійських ігор в Афінах 2004 р.

Шкотовий - заслужений майстер спорту Георгій Леончук. Вік - 30 років. Вітрильним спортом займається з 1985 року. Багаторазовий призер чемпіонатів України, володар Кубка України 1995 р., переможець СПА регати 2001 р., Йєрської регати 2003 р., відкритого чемпіонату Австралії 2003 р., Спартакіади України 1999 р.; срібний призер Кільської регати 2000, 2001 рр., бронзовий призер чемпіонату Європи 2000 р., бронзовий призер ґран-прі Європи 2000 р., бронзовий призер чемпіонатів світу 2001, 2003 рр., срібний призер Олімпійських ігор в Афінах 2004 р.

  • Олімпійська регата в Афінах. Як ви її оцінюєте з точки зору реалізації власних можливостей, наміченої тактики й стратегії?

Родіон Лука: - Переломний момент для нас настав після 11-ї гонки, коли ми набрали однакову кількість очок з іспанцями й лідирували в турнірному заліку. За нами з дуже невеликим відривом ішли ще кілька екіпажів. За цієї ситуації у наступних гонках ми вели дуже консервативну тактику, тобто не вчиняли якихось надто ризикованих дій на противагу тим же іспанцям, які іноді застосовували авантюрні технічні методи, щоб відірватися від суперників на значну відстань.

Георгій Леончук: - З кожної проведеної гонки ми не робили трагедій, приходячи на фініш п'ятими чи сьомими. Це - теж непоганий для нас результат, тому не варто було буквально "рвати жили" у наступному старті, щоб обов'язково бути першими. Навпаки, дуже ретельно аналізували кожну з проведених гонок і вносили певні корективи у тактику й техніку проходження дистанції в наступній гонці, щоб поліпшити попередній результат. Це не були так звані революційні експерименти: на дистанції ми залишалися з "холодною" головою, не дозволяючи собі необдуманого ризику, який, можливо, сприяв би поліпшенню здобутого результату.

Найважче ж нам далися 11 і 13-а гонки, коли ми фінішували не досить вдало, однак наші суперники теж наробили чимало помилок. У 14, 15-й гонках ситуація серед трійки лідерів могла змінитися: усі екіпажі припускалися певних помилок. Лише перед останньою 16-ю гонкою визначилося, що основна боротьба за друге і третє призові місця розгорнеться між нашим і британським екіпажем. Вважаю, що саме заключна гонка нам удалася найкраще. Ми провели її дуже зібрано, гранично мобілізовано й прийшли до фінішу третіми, хоча по дистанції навіть лідирували й могли реально фінішувати навіть другими, однак надто не ризикували. Головне - потрібно було прийти до фінішу попереду своїх головних конкурентів у боротьбі за загальне друге місце - британський екіпаж. Це завдання ми виконали.

  • У чому були особливості акваторії олімпійської регати в Афінах?

Г.Л.: - Там вітер дув то з боку берега, то - з моря. Нам до вподоби більш сильний вітер з берега.

  • Як давно існує вітрильний екіпаж Родіон Лука - Георгій Леончук? Які передумови його народження?

Р.Л.: - Наша спільна спортивна кар'єра почалася з 1997 року, після того, як наприкінці 1996-го Міжнародний олімпійський комітет ввів до програми змагань Ігор літньої Олімпіади 2000 року з вітрильного спорту клас яхт "49 er". Я запропонував Георгію об'єднатися в один екіпаж. Весною 1997-го, назбиравши достатньо коштів (власних і спонсорських, зокрема корпорації "ІСА", фірма "Супермаш"), ми поїхали купувати яхту до Великої Британії. Затим почали потроху освоювати своє нове дітище на водній акваторії. Як виявилося, ця яхта досить складна в керуванні. Влітку багато тренувалися, взяли участь у кількох міжнародних змаганнях. Уже в 1998 році, дебютуючи на чемпіонаті світу в цьому класі яхт, ми посіли почесне 15-е місце. На нас звернули увагу функціонери Держкомспорту України, повірили нам. Далі - все більше і більше прогресували у вдосконаленні своєї майстерності, набули певного досвіду, почали завойовувати призові місця на престижних міжнародних регатах, чемпіонатах світу і Європи.

Коротко про клас яхт "49еr". Це - швертбот для двох членів екіпажу, загальна вага яких повинна бути 140-160 кг. Яхта має дві трапеції для рульового і шкотового. Довжина корпусу - 4,995 м, ширина - 1,99 м, ширина корпусу з крилами - 2,9 м, вага корпусу судна - 90 кг, максимальна осадка - 1,5 м, висота вежі - 8,1 м, площа лавірувальних вітрил - 21,2 кв м. За швидкості вітру 8 м/с (28,8 км/ч), прямуючи курсом гоночний бейдевінд, човен досягає швидкості 19 км/год; при курсі бакштаг швидкість яхти становить 35-40 км/год, максимальна досягнута швидкість - 46 км/год. Ось на такій яхті ми з Жорою й ходимо.

Сам я у вітрильному спорті вже з 1983 року: тоді двоюрідна сестра вперше привела мене на клубні гонки, які проходили у Вишгороді на Київщині (там жила наша сім'я). Сподобалося, захопився, почав ходити на тренування. У 1988 році, коли закінчив восьмий клас, уперше переміг на всесоюзній першості серед юнаків. Тоді зрозумів, що це заняття для мене надовго. Згодом закінчив інститут фізкультури, заочно навчався в інституті водного транспорту.

Задоволений тим, чим займаюся нині. У нас з Жорою - відмінна команда.

Г.Л.: - Ініціатива створити новий екіпаж ішла від Родіона. Один одного ми знали давно: адже змагалися в одному класі яхт "Лейзер", чимало часу провели на тренувальних зборах у складі одного спортклубу, збірної країни. Хоча й були суперниками, однак це не завадило нам знайти взаєморозуміння, згодом відкоригували потрібну психологічну сумісність. Звичайно, було трохи ризиковано починати нову справу, полишаючи інший клас яхт, де вже добився певних успіхів. Був певний ризик, попереду очікувало чимало невідомого, непізнаного, іноді навіть виникала тривога.

Ми стаємо старшими, мудрішими і все краще розуміємося між собою. Дуже допомагає у створенні належного морально-психологічного клімату наш тренер Валерій Аркадійович Солдатов.

Під час навчання в середній школі я займався у багатьох спортивних секціях: хокейній, боксу, плавання. Десь на початку 1985 року разом з братом записався у секцію вітрильного спорту яхтклубу на Оболоні.

  • Ви сказали, що яхта класу "49 er" дещо складна в керуванні. Як вам вдається її приборкувати на дистанції?

Р.Л: - Члени екіпажу такого класу суден повинні мати відмінну координацію рухів. Адже цей човен з великим за площею вітрилом навіть на стоячій воді може перекинутися, а тут ще потрібно вести яхту на відкритій акваторії, де буває дуже складна "роза вітрів", велика хвиля. От і спробуй покерувати таким суденцем.

  • Як ви оцінюєте етапи вашої підготовки, змагальної практики впродовж передолімпійського циклу перед Афінами?

Р.Л.: - Звичайно, дуже разюча відмінність між цим циклом до Олімпіади-2000 у Сіднеї й після неї. До Ігор в Австралії ми фактично не мали тренера, фінансувати нас почали лише напередодні олімпійських стартів і доводилося чимало організаційних та фінансових питань вирішувати самотужки, постійно шукаючи спонсорів. Тобто була звичайна боротьба за виживання: за таких умов годі було й думати про якісь значні спортивні досягнення. А вже до Олімпіади в Афінах проводилася більш-менш цілеспрямована, планомірна підготовка, було стабільне фінансування. Тож нам удалося двічі стати призерами світових чемпіонатів. Коли готувалися до Ігор в Афінах узимку вдома, то прямо в спортзалі ШВСМ на Русанівці у Києві встановили справжню яхту й до автоматизму відпрацьовували змодельовані елементи керування судном.

У квітні 2004 року під час стартів чемпіонату світу, ми прагнули змоделювати певною мірою майбутню олімпійську регату, хоча регламент проведення цих змагань дещо відмінний від програми олімпійських стартів: шість днів замість 12-денної олімпійської регати. Однак на чимало запитань знайшли відповіді й врахували ці чинники у подальшій своїй роботі. Адже, приміром, можеш іти першим після трьох гонок, але потім "перегоріти" й втратити все.

Потрапити до світової еліти майстрів вітрильного спорту - це половина справи. Важливіше - постійно працювати й працювати над собою, адже, за нашими оцінками, щоб бути постійно кращими серед найкращих, слід працювати ефективніше хоча б на один відсоток, ніж твої конкуренти.

Наші найщасливіші моменти у спортивній кар'єрі народилися саме за останні чотири роки: здобуття призових місць на двох чемпіонатах світу 2001 і 2003 років і на Олімпіаді в Афінах.

Г.Л: - Нам удалося продуктивніше підготуватися до Олімпіади в Афінах, ефективніше спрацювати над виправленням помилок. Дуже допоміг наш наставник - заслужений тренер України Валерій Аркадійович Солдатов, також вдячні ми й Дмитру Цалику. Крім того, залучали до нашої підготовки тренерів: Діна Баджіна - з Великої Британії, Яна Персона - з Данії. Упродовж півроку до Олімпіади в Афінах з нами працював заслужений тренер України Сергій Борисович Щербаков. У лютому під час зборів і змагань нам навіть допомагав мій брат Юрій, дитячий тренер з вітрильного спорту. Аналіз, оцінка, підказка кожної нової людини завжди важливі й корисні.

Звичайно, послуги іноземних тренерів, так би мовити, не з дешевих задоволень: коштують до €300 на добу плюс харчування, проживання, трансфер туди й назад. За власні кошти ми не могли собі дозволити наймати іноземного спеціаліста понад 10 днів. Після здобуття бронзових нагород на чемпіонаті світу 2003 року нам була встановлена президентська стипендія, завдяки чому екіпаж мав змогу наймати іноземних фахівців.

  • Було повідомлення, що екіпаж Лука-Леончук приступив до реалізації свого масштабного проекту підготовки до Олімпіади 2008 року в Пекіні.

Р.Л.: - Підсумком першого етапу цього проекту буде черговий чемпіонат світу, який пройде у травні наступного року в Москві (на Клязмінському водоймищі). Потім у серпні відбудеться чемпіонат Європи. Хотілося б перемогти на цих головних стартах сезону. Будемо старатися.

Ми розраховуємо на підтримку спонсорів, адже з відомих причин сподіватися на достатнє бюджетне фінансування не доводиться. Покладаємося в основному лише на власні сили. Уже провели у листопаді один тренувальний збір, наступний буде у січні наступного року. Є плани зими 2005/2006 виїхати на тренувальний збір до Китаю, щоб випробувати акваторію майбутньої регати Ігор-2008. Основні проблеми виникнуть з доставкою яхти і тренерського катера. Можливо, доведеться спершу з'їздити на розвідку, дізнатися про деталі логістичних умов, проживання та ін. Однак, хоч це і важко, але технічною та організаційною роботою нам подобається займатися.

Г.Л.: - Взагалі всю організаційну роботу нам доводиться проводити самотужки. Чиновники з цим завданням не справляються. В інших видах спорту, приміром у футбольних командах майстрів усе поставлено на серйозну основу. Від футболістів вимагається лише одне - добре грати. У нас же про такі умови доводиться лише мріяти. Обидва маємо велике бажання, щоб завдяки успіхам екіпажу Лука-Леончук світ ще не раз почув про нашу прекрасну Україну. Раді, що гідно представляємо спортивну честь нашої країни у вітрильному спорті.