Ольга Коростельова
№ 7. 5 травня 2004 року, стор. 8

Повсякчас ми чуємо повідомлення про нагородження Указом Президента України громадян орденами, медалями чи присвоєння почесних звань. Серед нагороджених - прізвища й відомих наших співвітчизників, і пересічних громадян, про яких широкому загалу мало що відомо. За якими критеріями оцінюється доцільність відзначення саме цієї людини? Чому, скажімо, орден "За мужність", а не звання Герой України? Як взагалі відбувається ця процедура? Й головне - як створювалася система власних нагород України, що є невід'ємним атрибутом державності й суверенітету?

Про це нашому кореспонденту розповідає заступник керівника Управління державних нагород і геральдики Адміністрації Президента України, кандидат історичних наук Віктор БУЗАЛО.

  • Вікторе Йосиповичу, коли кожного дня чуєш про нагородження, деколи хтось зі скепсисом і зауважить, що ордени і медалі "роздаються" направо й наліво. Вам не здається, що відзначається дуже багато людей?
  • Ні, не здається. Так можуть говорити лише ті, хто не обізнаний із ситуацією, а можливо, й ті, кого не "нагороджено". Є й такі, що з політичних міркувань не сприймають сучасну систему державних нагород України.

Нещодавно я брав участь у телепередачі, мені там теж про це закидали. Я запитав опонента: багато - це скільки? І він не знав, що відповісти. Тож нащо такі безпідставні твердження?

Скажу цілком відповідально: кількість нагороджених за рік не перевищує 3,2 тисяч осіб (разом з іноземцями), тоді як за часів СРСР в Українській РСР їх було понад 7 тисяч.

  • Як давно в Україні існують власні державні нагороди й управління нагород і геральдики?
  • Шлях України до власних нагород був непростим. Офіційно відділ нагород створено при Верховній Раді України 1944 року. Якщо "танцювати" від цієї дати, невдовзі відзначатимемо 60-річний ювілей запровадження такої інституції. Відділ передусім опрацьовував документи про відзначення нагородами, надсилаючи нагородні документи до Москви, готував проекти указів про присвоєння почесних звань УРСР, займався оформленням Почесних Грамот і просто грамот Президії Верховної Ради УРСР, подяк, вів реєстр нагороджених. До функціональних обов'язків цього відділу відносилися також поновлення громадян у правах та повернення нагород.

Тож своїх нагород в Українській РСР у повному розумінні - як системи орденів, медалей - у нас, власне, не було. Все акумулювалося в Москві й надходило звідти. Коли Україна здобула незалежність, на часі постало питання створення служби, яка б займалася розробкою й упровадженням своєї нагородної системи.

За Конституцією України право нагородження громадян належить главі держави. Для забезпечення цих конституційних прав Президента було запроваджено відділ нагород, з 2000 року - Управління державних нагород і геральдики. Крім великої паперової роботи, яка, зрозуміло, залишилася, управління опікується розробкою самих нагород і контролем за їх якістю. На нас також покладено організацію вручення державних нагород у відповідній процедурі нагородження урочистості. Додайте ще впорядкування геральдичної справи.

  • Судячи з назви управління, справі приділяється велике значення. А навіщо Україні геральдика?
  • Не скажіть! В історії України геральдика має певні традиції. Взагалі, чим вищий рівень розвою держави, тим більше розвинута й геральдика. Її активний розвиток припадає на початок 90-х років, коли міста почали створювати свої герби. Місцеві діячі таке пропонували, що систематизуючи їх, бувало, хотілося плакати чи, навпаки, сміятися. Адже герб - це не просто хтось узяв і щось намалював. Державна символіка потребує певного осмислення й розуміння історичних цінностей, там не повинно бути хаосу. Тож на часі питання державного регулювання всього комплексу розвитку геральдичної справи в Україні. Таким кроком став Указ Президента України "Про впорядкування геральдичних справ в Україні", згідно з яким Комісія державних нагород і геральдики проводить експертизу майбутніх гербів. З часом до неї почали звертатися представники Збройних сил України, Прикордонних внутрішніх військ, Державної митної служби, Податкової адміністрації, СБУ тощо. Всі з одним проханням - розробити для них символіку. Ми нікому не відмовляли. Проте ще до того, як ця символіка отримала право на існування й була затверджена Президентом, були затверджені атрибути глави держави. Йдеться про Указ Президента щодо встановлення Прапора України, штандарту, знаку, гербової печатки й булави. Нині ці атрибути держави настільки вже прижилися, начебто існували вічність. Хоча їм тільки 5 років.
  • Яку функцію виконує штандарт?
  • Вам доводилося бувати за кордоном?
  • Так. І я вас зрозуміла - бачила штандарти біля адміністративних будинків глав іноземних держав.
  • У нас штандарт встановлюється біля Адміністрації Президента під час його перебування там. Це нормальна світова традиція. Тобто Україна не торує свій шлях, а сприймає кращі світові традиції. Вони втілюються не тільки на вищому рівні. Нещодавно я був у Дніпропетровську, заходив до держобладміністрації. Там на почесному місці стоять прапор області й герби районних центрів. Це є свідченням культури й розуміння історичних традицій керівництвом області.
  • Про що свідчить існування в державі нагородної справи? Хто визначає, якою вона повинна бути?
  • Концепція нашої нагородної системи розроблена не за один день. Оскільки раніше це питання було в компетенції Верховної Ради, саме там на початку 1992 року було створено комісію з питань державних нагород України. Надходили різні пропозиції, наприклад започаткувати орден "Золоті ворота", "Мати-героїня". Давалася взнаки романтика тих часів, проте (як не завжди!) вистачило здорового глузду. Тож через полярність думок народних депутатів систему зі створення державних нагород на той час так і не було вирішено. Тільки у 2000 році, нарешті, був прийнятий закон про державні нагороди. Можливо, така пролонгація у часі є позитивом, бо ми відійшли від "кавалерійсько-революційного" підходу до нагород (знищити те, що мали, й починати з нуля), а діяли поступово, відповідно до суспільного розуміння тих чи тих нагород та їх значення. Саме в цьому й полягає оригінальність нашої системи нагород, що Україна увібрала й найкращі європейські традиції, і традиції Радянського Союзу - йдеться про почесне звання Герой України, - і радянської України, традиції української діаспори та навіть - історії.

От мало хто знає, що ще за часів Української Народної Республіки йшлося про створення орденів князя Ярослава Мудрого, княгині Ольги, Визволення, ордена Республіка. Спроби започаткувати власні нагороди були навіть за часів радянської України. Так, у березні 1921 року було введено орден Трудового Червоного Прапора УСРР. Нагородження ним припинилось у 1933 році за вказівкою центральної влади Союзу. Проте у 1967 році Верховною Радою України і ЦК Компартії України зроблено спробу започаткувати українські нагороди - два ордени і дві медалі. Документи, які підтверджують цей факт, я знайшов на початку 93-го року.

Замисліться, за радянських часів, коли ініціативи виходили тільки з Кремля, Коротченко й Шелест внесли таку пропозицією. Це було сенсацією на ниві наукового вивчення нагородного досвіду України, адже документи про цей факт довгий час були закриті в архівах за грифом "ДСК" (для службового користування). Ще більш сенсаційною для мене стала новина, що орден за часів УНР, як і в радянській Україні, мав спільну назву "Республіка". Можливо, це збіг обставин, можливо - потреба в існуванні такої нагороди. Але ж погодьтеся, це дуже цікава історична паралель. Зрозуміло, чому Москва відмовила Україні.

До чого я веду? В Україні традиції нагородження були надзвичайно поширені, нині ми їх продовжуємо. Інколи мене запитують: чи потрібне сьогодні звання "Народний артист України"? Мовляв, в Америці такого немає. Так у нас немає й "Оскара". Як і ордена "Французького легіону", інших нагород. Проте маємо свої відзнаки. Наші нагороди визнані світом, як нагороди знаної європейської держави. Вони є вищою формою відзначення громадян за видатні заслуги в розвитку економіки, науки, культури, соціальної сфери, захисті Вітчизни, охороні конституційних прав і свобод людини, державному будівництві та громадській діяльності, за інші заслуги перед Вітчизною.

  • До речі, а чи в багатьох державах є такі форми відзначення, як ордени та медалі?
  • Повсюдно, крім Швейцарії.
  • Яка система нагород існує нині в Україні?
  • На сьогодні державними нагородами є почесне звання Герой України, ордени, медалі, відзнака "Іменна вогнепальна зброя", почесні звання України (їх 34), державні премії України. Вищим ступенем є відзнака Герой України. Це звання присвоюється виключно громадянам України за здійснення героїчного вчинку чи видатні трудові досягнення. У першому випадку вручається "Золота зірка", в другому - орден Держави.

Звання Героя України - як відзнака Президента України - встановлено Указом Президента 23 серпня 1998 року. Нехай вас не дивує формулювання - "як відзнака Президента". Річ у тім, що всі державні нагороди України створювалися за ініціативи глави держави. Це була єдина реальна законодавча форма, яка уможливила розвиток і становлення української нагородної системи.

  • Яка перша нагорода незалежної України?
  • "Почесна відзнака Президента України". Вона започаткована у 1992 році, а потім трансформована в орден "За заслуги" трьох ступенів.
  • Поясніть, будь ласка, з якою метою створено систему багатоступеневих нагород?
  • Так, за радянських часів їх не було, проте потреба існувала. Наприклад, потрібно відзначити людину. Коли створювався ще перший орден Червоного Прапору, ніхто не думав, що в цієї людини буде друга чи третя нагорода. Тож через певний час деякі орденоносці за свої досягнення мали по п'ять чи сім однакових нагород. За часів СРСР багатьох, хто добре працював, відзначали орденом Пошани. Нагородили один раз, а далі що? Званню Героя людина не відповідає, а відзнаки заслуговує. Відтак звернулися до світових традицій багатоступеневості. Саме перша, друга чи третя ступінь уможливлює перехід на інший рівень відзначення. І ще один момент. Часто виникає необхідність відзначити політичних і громадських діячів іноземних держав. Скажімо, орденом князя Ярослава Мудрого першого, найвищого, ступеня нагороджуються тільки глави суверенних держав. Стосовно ж громадян України, то щоб отримати першу, їм спочатку треба мати чотири попередні ступеня. Людина повинна доводити це право.

До речі, Росія свого часу намагалася створити нагородну систему одним рипом за одним указом Єльцина, та десять років потому змушена також перейти на багатоступеневість.

  • На вашу думку, нові нагороди створюватимуться?
  • Чому б ні, якщо буде така потреба. Наприклад, орденом "За мужність" нагороджують за конкретний героїзм, наприклад врятування людини. Чинна система нагород враховує, начебто, весь соціальний спектр і зріз - як по вертикалі, так і по діагоналі. Завтра можуть виникнути нові реалії й нова необхідність у відзнаках.

Узагалі система нагород є чи не найбільшою ознакою демократизації суспільства. Бо тут головний чинник не посада - ти депутат чи-то звичайний робітник, а те, що конкретного людина зробила заради держави.

  • На початку нашої розмови ви згадували про відновлення прав й повернення нагород. Про що йшлося?
  • Люди свого часу були репресовані, а потім відновлені у правах, зокрема й на нагороди.
  • Але тих нагород уже немає, бо свого часу їх забрали. Що ви можете зробити в такій ситуації?
  • Дійсно, ті ж самі орден чи медаль ми видати не можемо. Й складність не тільки в цьому. Є Закон України про особливі заслуги перед країною. Згідно із цим положенням люди мають право претендувати на пенсії за особливі заслуги, якщо є відповідні нагороди. Тож нині наше управління просто засипане листами з проханнями підтвердити факт колишнього нагородження. Всі документи з цього приводу зберігаються в Москві, тож з усіма запитами звертаємося туди. Тільки після відповіді людині видається відповідне посвідчення або довідка про її нагороду. Це колосальний обсяг роботи. Тому коли ви запитали - чи створюватимуться нові нагороди - я б акцентував увагу не на них. Наразі треба створювати не нові ордени, а формувати досконалу нормативну базу й пристосувати її до потреб сьогодення. І в цьому напрямі активно працює Комісія державних нагород і геральдики, яку нині очолює Віктор Медведчук.

Що ж до повернення дубліката нагороди репресованому орденоносцю, розповім таку історію. Українці ж - народ передбачливий. Коли ми "відпали" від СРСР, то отримали з Москви наказ: повернути всі невидані на той час нагороди СРСР. Ми відповіли: мовляв, ні, хлопці, це наше. То був дуже сміливий крок, майже конфлікт. Проте ми свідомо пішли на нього, бо там же були нагороди не тільки Радянського Союзу, а й 54 примірники орденів Трудового Червоного Прапора УРСР, про які я вже згадував. Нагорода - унікальна. За десять років існування її одержали майже 500 осіб. Я бував на багатьох фалеристичних виставках, та не бачив жодного екземпляра. У нас - є. Тож завдячуючи нагородам часів СРСР, ми й нині частково вирішуємо питання повернення дублікатів.

  • Де ж зберігаються такі цінності?
  • У будинку Адміністрації Президента. Це звичайна кімната, трохи тіснувата, на вигляд - і не музей. Уже багато років її хранителем є Раїса Петруня, вона й відповідає за ці скарби. Крім орденів, медалей і відзнак СРСР, тут зберігаються й відзнаки УРСР.
  • Де виготовляються державні нагороди?
  • Перші українські нагороди робили у Києві, на ВАТ "Українські ювеліри". Потім, зі створенням у 1998 році Банкнотно-монетного двора НБУ, він став головним виробником державних нагород.
  • Хто розробляє нагороди, від кого залежить їхній зовнішній вигляд?
  • Цим питанням також опікується наше управління. Ми подаємо цільове доручення, проводимо конкурс. Останнім був конкурс на орден Данила Галицького. Отримали 20 проектів від 9 фахівців, а перемоги здобув спільний проект авторів Дмитра Акімова й Олексія Шияна. Над українськими нагородами працювали фахівці цієї справи - Юхим Харабет, Олександр Івахненко, Олексій Руденко, Микола Лебідь.
  • Як для держави, це дуже дороге задоволення?
  • Так. Звісно, мабуть, можна було б обійтися й трикопійчаною грамотою. Проте неможливо передати словами той момент, коли ти тримаєш орден. Його вага лише 36 грамів, а в руці здається важким. Бо в ньому дуже багато всього втілено. Це не тільки коштовні метали. І не лише робота майстра. Там і душа, й думки багатьох людей, все... Зазвичай, коли людину нагороджують, вона завжди каже: "Дякую". Проте, за великим рахунком, водночас Держава дякує людині.
  • Скільки разів за роки незалежності України звучала така подяка?
  • За цей час державні нагороди одержало майже 24 тисячі співвітчизників. Найпопулярнішим є орден "За заслуги" трьох ступенів. Його отримали 5325 орденоносців. Відверто кажучи, як для нашої країни, це не так і багато.
  • Про що ми у вас ще не запитали, аби людям варто було знати?
  • Я б хотів розповісти історію із Зіркою Героя. Дехто каже, що, мовляв, ця відзнака є російською калькою. Ми ж намагалися віднайти щось інше, не схоже на радянську нагороду. Хоча у той же час велика кількість ветеранів зверталася до Леоніда Даниловича Кучми з проханням зберегти традицію.

Комісією розглядалося безліч варіантів. Та всі запропоновані проекти не вражали. Як-то кажуть - не пішло. І ми повернулися до старого варіанта. Адже подобається нам чи ні, а ідея втілення старої радянської зірки була геніальною. Зірка вся палає, її видно на відстані. І знаєте, громадськість сприйняла цю нагороду одностайно.

  • Хто затверджує кінцевий результат? Тобто зовнішній вигляд нагороди, так само й представлення на особу, яка її отримає?
  • Президент. Спочатку готується рішення комісії, яке подається головою комісії главі держави.

Розкажу про один факт. Можна по-різному підходити до державних нагород і геральдики - як із художньої точки зору, так і з технічної. Зазначу, Леонід Данилович оцінює ту чи ту нагороду саме як фахівець. Бували випадки, коли він казав: треба діаметр нагороди зменшити на 15 відсотків. Для мене ці відсотки аж ні про що тоді не свідчили. Аж коли порахували, то були вражені - це було саме те, що треба. Продовжуючи тему, скажу, що Президент особисто цікавиться всіма деталями, пов'язаними з процедурою нагородження. Уважно читає кожний указ перед його підписанням. Знаходить час ознайомитися з орденськими книжками, посвідченнями до почесних звань і медалей. Був випадок, коли працівниця, яка вже багато років виписує тисячі таких посвідчень, пішла у відпустку, відтак її роботу виконувала інша людина. Розгорнувши книжку, Президент зауважив: "У вас що, змінилася працівниця?" Ніби й дрібниця, проте глава держави знає навіть "руку", яка виписує нагородні книжки.

  • Як звати жінку, почерк якої знають і Президент нашої країни, й багато відомих у світі людей?
  • Валентина Григорівна Блощінська. Між іншим, усі записи вона робить звичайною школярською ручкою, звичайним металевим пером. До речі, нині це дефіцит. Учора ми об'їхали пів-Києва в пошуках пера до тієї дерев'яної ручки. Якби ви бачили мозолю від неї на пальці Валентини Григорівни...
  • Цікаво, а чи має вона якусь нагороду?
  • Ні. Але, знаєте, ваше запитання слушне...

Державні нагороди України:

• Звання Герой України з врученням ордена "Золота зірка" або ордена Держави

• Орден князя Ярослава Мудрого I, II, III, IV, V ступеня

• Орден "За заслуги" I, II, III ступеня

• Орден Богдана Хмельницького I, II, III ступеня

• Орден "За мужність" I, II, III ступеня

• Орден княгині Ольги I, II, III ступеня

• Орден Данила Галицького

• Медаль "За військову службу Україні"

• Медаль "За бездоганну службу" I, II, III ступеня

• Медаль "Захиснику Вітчизни"

• Медаль "За працю і звитягу"

• Відзнака "Іменна вогнепальна зброя"

• Почесні звання України

• Державні премії України