№ 16. 7 липня 2004 року, стор. 5

Продовжуємо тему *

Те, що наша система охорони здоров'я хворіє давно й хронічно, добре усвідомлюють не лише фахівці, пересічні громадяни, а й слуги народу - наші депутати. Цілком очевидно, що більшість із них прекрасно розуміє тупиковість напряму, в якому рухається наша медицина. Ще образливіше, що вона здебільшого тупцює на місці або сповзає у прірву...

Про нинішні біди медицини, спричинені значною мірою відсутністю належної законодавчої бази, та шляхи виходу з затяжної кризи своїми думками ділиться начальник управління охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації Юрій ФЕДЧЕНКО. Колеги називають його переконаним прихильником системи страхової медицини.

  • Хто з фахівців стежив за матеріалами семінару "Медичне страхування - досвід Євросоюзу", що відбувся нещодавно в Києві, або ж цікавився представленими там матеріалами, переконався, що в багатьох нині благополучних країнах під час реформування медичної галузі ламали чимало дров.Однак, щоб зрушити з мертвої точки, варто ці дрова перетрощити на друзки, а не сидіти склавши руки і не чекати чи то манни небесної, чи свисту рака з тихого ставочка. У Росії, наприклад, закон про страхову медицину прийнято ще 10 років тому, і нині, як свідчать тамтешні колеги та їхні пацієнти, система функціонує цілком успішно. В Естонії за реформування медицини взялись одразу після отримання статусу незалежної держави. Молдова запровадила обов'язкове медичне страхування нинішнього року. Чому ж зволікає наш парламент? Задекларовані політиками реформи в медицині звелися до зменшення кількості ліжок у стаціонарах, створення подекуди лікарняних кас і доброчинних фондів, упровадження сімейної медицини, яка також не може претендувати на роль всеосяжної панацеї.

Модель Сємашко, за якої медицина фінансується з виплачених громадянами податків, а розподільником виступає держава, безперечно, вичерпала себе. Страхова ж медицина, запроваджена у більшості розвинених країн світу, мабуть, ще нескоро приживеться в Україні. Цю проблему "заговорили" в парламенті. Ось уже який рік поспіль законопроект про страхову медицину відкладається. З одного боку, це можна пояснити підсвідомим страхом перед втратою віри у міф щодо безплатної державної медицини, з другого - небажанням самих медиків розлучатися зі звичною системою. Однак наріжним каменем у гальмуванні кардинального реформування галузі охорони здоров'я все ж залишається не лише відсутність законодавчої бази, а й небажання її напрацьовувати. При цьому всі, здається, добре розуміють: якщо ситуацію в Україні не виправити, то на державу чекають сумні часи. Процес депопуляції (виродження нації) триває, і ознак його вповільнення немає.

Багато супротивників страхової медицини одним із найвагоміших козирів висувають аргумент, що її запровадження боляче вдарить по кишені і без того небагатих у своїй масі громадян. Однак, за підрахунками незалежних експертів, нині бюджетним фінансуванням забезпечується лише третина витрат на потреби галузі, а ще дві третини пацієнти покривають з власних кишень. Легально чи не зовсім - питання інше. То ж ще варто порахувати, чи дорожче обходитиметься громадянам страхова медицина, і розповісти людям про переваги обов'язкового медичного страхування, якими користуються на сьогодні естонці, поляки, не кажучи вже про німців. Звісно, Україна не може сліпо скопіювати ту чи ту одель системи страхової медицини - надто вже багато особливостей відрізняють нас від багатших європейських сусідів. Але й зволікати далі нікуди. Необхідно всіма доступними засобами прискорити прийняття рішень щодо реформування системи охорони здоров'я і, зокрема, закону про обов'язкове державне соціальне медичне страхування та нормативних актів, які нададуть лікувальним закладам певну фінансову самостійність. Не треба забувати й про те, що водночас з державним страхуванням цілком успішно можуть розвиватися й недержавні фонди.

Нині ж одним із основних напрямів діяльності галузі в нашій області є розвантаження бюджету й запровадження багатоканальності фінансування витрат на медичну допомогу населенню. Більшість закладів охорони здоров'я, особливо в місті Харкові, активно співпрацюють з благодійними фондами і страховими компаніями. Наприклад, "Регіональний медичний фонд" торік перерахував лікувально-профілактичним закладам області 207,4 тис. грн, фонд "Меценат", який співпрацює з 11 медичними закладами, - 293 тис. грн, страхова компанія "УкрінвестСтрах" - 160,2 тис. грн.

Привабливість роботи з благодійними фондами і страховими компаніями пояснюється тим, що залучені таким шляхом кошти витрачаються на розсуд керівників закладів (переважно на оплату комунальних послуг, ремонт, закупівлю продуктів харчування тощо).

Станом на 1 липня 2004 року в області зареєстровано 25 лікарняних кас, які нараховують 100,3 тисячі членів. Лише за 1 півріччя 2004 року на рахунок кас надійшло близько 924,2 тис. грн, таким чином допомогу надали 14 тис. осіб. Ця робота продовжується, процес подальшого накопичення фондів та їх розвитку триває.

Лікарняні каси можна з повним правом назвати першими паростками страхової медицини. Проте, як відомо, напівзаходами можна здолати лише якийсь відтинок дороги. Нашій медицині необхідні чіткі стратегічні орієнтири. Вони ж неможливі без законодавчої бази.