Катерина Наточа, Миколаїв
№ 58. 17 грудня 2004 року, стор. 7

Країною крокує Естафета Пам'яті, присвячена 60-річчю визволення України від фашистських загарбників. До ветеранів та учасників бойових дій, які вижили, нині особлива увага: їх вшановують, вручають подарунки, висловлюють щирі слова вдячності за відвойований мир...

Таких ветеранів, як Надія Посохова, залишилося вже дуже мало. Надія Павлівна пройшла дві війни: після закінчення Одеського медучилища воювала на Фінській, потім - на фронтах Великої Вітчизняної. Тисячі бійців були вдячні безстрашній медсестрі за врятоване їм життя. Сама вона теж була поранена, а після видужання знову потрапила на фронт, дійшла від Сталінграда до Берліна, в День Перемоги розписалася на рейхстагу. Нагороджена орденами та медалями.

На жаль, всеукраїнська Естафета Пам'яті обминула Надію Павлівну. Ця самотня жінка-ветеран - інвалід війни, перенесла два інсульти, тому сама ходити не може. Родичі живуть далеко. Зрідка заглядають сусіди, знайомі. Часто приходить лише дільничний лікар Лев Ракша. Його й попросила Надія Павлівна віднести листа-прохання до міськвиконкому.

"Звертаюсь до вас, - пише вона мерові, - з проханням: з 1999 року стою на черзі, щоб зняли мій телефон з блокиратора. Другий абонент - підприємець, тому телефон зайнятий майже цілодобово. І я, стара, немічна, самотня, не маю можливості навіть викликати "швидку допомогу" або лікаря. Недавно перенесла другий інсульт, не можу піднятися з ліжка. Зверталася до "Укртелекому" чотири роки тому, мені пообіцяли, що питання вирішиться, коли підключать нову підстанцію. З червня 2004 року нова АТС запрацювала, але для мене знову не знайшлося окремого номера.

Я все життя ні від кого не вимагала для себе якихось особливих умов, завжди терпляче чекала своєї черги, вчасно платила за всі комунальні послуги. Поки ще могла ходити, звернулася до облвійськкомату як бойовий офіцер (у мене 17 років військової служби), товариства інвалідів, управління соціального захисту. Всюди мені казали, що безсильні проти могутнього " Укртелекому". Прошу вашої участі й допомоги.

З повагою і вдячністю - інвалід 1-ї групи, ветеран двох війн Н. П. Посохова".

Закінчивши прийом і обійшовши хворих за викликом, Лев Миколайович повіз листа до міськвиконкому.

  • У відділі по роботі зі зверненнями громадян Миколаївського міськвиконкому листа не взяли, - розповів Лев Миколайович, - на підвищених тонах вимагали, щоб я або приніс доручення, або щоб авторка прийшла особисто. Було прикро, що чиновники навіть не захотіли дізнатися, хто автор послання. Я сам уже немолода людина, колишній військовий лікар, служив на флоті. Мені дуже хочеться допомогти жінці-ветеранові...

Начальник відділу по роботі зі зверненнями громадян Миколаївського міськвиконкому В. Фоміна цей випадок з листом пригадала відразу.

  • За законом ми не маємо права приймати чужі листи. Такий порядок.

Дійсно, у вимогах до звернень громадян сказано: "Звернення може бути... надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства". Тобто, працівники відділу закону не порушили, не зареєструвавши лист. Природно, що він так і не потрапив до мера. Немає листа - немає проблеми. Ображений лікар пішов з міськвиконкому. До цього він уже був у Миколаївській дирекції "Укртелекому", в облдержадміністрації з такими ж клопотаннями. В одних офіційних інстанціях реєстрували лист, в інших знаходили причини, щоб відмовити. Але й там, і там нічим не допомогли.

...А в своєму невеличкому будиночку лежить прикута до ліжка, дуже хвора жінка, колись - легендарна медсестра, учасник бойових дій, орденоносець, справжній герой Надія Посохова. Вона просить небагато - персональний телефон для нагальних потреб. А ще десь проходить Всеукраїнська Естафета Пам'яті. Тільки вона чомусь обминула Надію Павлівну...