Розмову вела Лариса Севостьянова, Київ
№ 53. 1 грудня 2004 року, стор. 7

Днями в Києві за сприяння міського голови О. Омельченка, Державного центру соціальних служб для молоді, Київського міського центру соціальних служб було відкрито "Центр психосоціальної реабілітації хімічно залежної молоді "Крок за кроком". Кореспондент "Президентського вісника" зустрівся з директором центру Світланою Тищенко.

  • Як виникла ідея створення такої громадської організації?
  • Коли вісім років тому я знайшла у свого сина шприц, то відразу зрозуміла: в мою сім'ю прийшла велика біда. Як мати я повинна була рятувати сина. Знайомий психолог порадив походити в групу взаємодопомоги родичам алкоголіків і наркоманів "АЛаНоН". Там я відчула підтримку й зрозуміла, що проблему можна здолати, але для цього потрібно попрацювати всій родині. Ця програма навчила мене новим формам поведінки. Моє життя налагодилось, але у сина із вживанням наркотиків з'явилися свої проблеми. Він попросив мене допомогти, а коли наркоман робить такий крок самостійно, можна вірити в успіх.

Ми звернулися до реабілітаційного центру "Сходи" у м. Одесі. На той час це був єдиний в Україні подібний заклад, у якому наркозалежний міг отримати психологічну допомогу. Там я зрозуміла, що наркоманія - тяжка не лише фізична, а й психологічна хвороба. Тому лише медичної допомоги, яку надають державні наркологічні клініки, замало. Лікування має бути комплексним, 90 % якого - психологічна реабілітація. Одеський центр використовує Мінісотську модель реабілітаційного центру і працює за програмою "12 кроків". Я повірила в цю програму, вона допомогла моїй родині. Тоді й виникла ідея створити такий будинок допомоги в Києві, тим паче, що багато молоді, що лікувалася в Одесі, було саме зі столиці.

  • Чи складно було реалізувати свій задум?
  • Основні труднощі виникали з отриманням помешкання, але нам допомагали Державний центр соціальних служб для молоді, Міністерство у справах сім'ї та молоді України, київський міський центр соціальних служб, міський голова О. Омельченко. Однак створити й запустити новий проект - справа нелегка, потрібні підтримка й розуміння на всьому шляху його втілення. Велику допомогу надав нам заступник міського голови, народний депутат нашого 58 округу Володимир Яловий. Працюючи над створенням центру, я зрозуміла, наскільки загрозливим є поширення наркоманії, і здолати його можна тільки спільними зусиллями. Складно було і з програмами, адже їх велика кількість, а обрати треба найефективнішу.
  • На чому ж зупинилися?
  • Надаватимемо комплексні послуги у подоланні проблем наркоманії й алкоголізму. Із серпня уже працює проект "Зниження шкоди від вживання ін'єкційних наркотиків і запобігання розповсюдженню ВІЛ-інфекції", організований Міжнародним альянсом із ВІЛ/СНІДу в Україні. Проект розповсюджується поки що на два райони Києва - Подільський і Оболонський. Суть його в тому, що соціальні працівники, колишні наркозалежні, встановлюють на вулицях міста контакти з наркоспоживачами, спонукаючи їх відмовитися від наркотиків, інформують про ВІЛ-інфекцію, пропонують звернутися в реабілітаційний центр. Розповсюджуючи чистий інструментарій, презервативи, ми запобігаємо поширенню ВІЛ-інфекції, а на майбутнє будемо намагатися, щоб наркозалежні приносили нам використані шприци. Дуже важливо, щоб їх не розкидали на вулицях, бо виникає ризик здоровій людині, а особливо дитині, при необережності отримати ВІЛ-статус. Однак тут одразу з'являється інша проблема: якщо міліція виявить у людини використаний шприц, вона може вдатися до адміністративного покарання. На мою думку, суспільство має зрозуміти проблеми наркозалежних людей і створити умови, аби ці хворі не почували себе ізгоями й правопорушниками.

Другий проект "Центр допомоги сім'ям з проблемами наркоманії та ВІЛ/СНІДу" підтримується Київським центром соціальних служб для молоді. Його мета - допомогти родинам, яких торкнулася ця хвороба. Рідні, друзі, батьки перебувають у страшному стресі й не знають, що їм робити. Ми пропонуємо інформаційну програму "Сімейне виховання з наркоманії та ВІЛ/СНІДу", розроблену нашими спеціалістами.

Є в центрі й групи взаємодопомоги для родичів, які працюють за програмою "12 кроків". Це одна з найефективніших програм, що допомагають позбутися будь-якої залежності. Міністерство охорони здоров"я України затвердило "12 кроків" як реабілітаційний комплекс під N 1 з надання наркологічної допомоги населенню України. Ці групи відвідують і ті люди, які вже позбулися цієї хвороби, й ті, хто щойно з нею зіткнувся. Кожен ділиться своїм досвітом. Для сімей це дуже важливо, адже наркоманія, алкоголізм - родинні біди.

  • За якими критеріями підбирали працівників центру?
  • Найперше сюди запрошені люди, які самі пройшли через пекло наркоманії і мають велике бажання надавати ефективну допомогу тим, хто нині страждає від цієї смертельної хвороби. Вони проходять спеціальну підготовку в Україні й закордоном за фахом консультанта з хімічних залежностей. Торік фахівці нашої організації брали участь у Всеукраїнській навчальній школі "Реабілітація й лікування хімічної залежності та ВІЛ/СНІДу". Я отримала ще одну вищу освіту за фахом "Медичний психолог", пройшла стажування в Польщі.
  • Про реабілітаційні центри, на жаль, мало відомо пересічному громадянину, що зіткнувся з названою бідою...
  • Дійсно, питання інформаційного забезпечення надзвичайно актуальне. Київський міський центр соціальної служби для молоді допомагає нам видавати буклети, візитки, які наші соціальні працівники роздають на вулицях наркозалежним людям. Звичайно, хочеться, щоб була цілісна система, і ми над цим працюємо. Плануємо укласти договір з міськими наркологічними клініками, щоб наші працівники приходили туди й надавали інформацію про реабілітаційний заклад. Для реклами на телебаченні потрібні чималі кошти, яких ми не маємо, однак я впевнена, що треба лише звернутися туди за допомогою, і там знайдуться люди, яким ця проблема не байдужа.
  • З ким уже нині співпрацюєте?
  • З Київським міським центром соціальних служб для молоді, Міжнародним альянсом із ВІЛ/СНІДу в Україні, є плани на співпрацю з Міністерством України у справах дітей, сім"ї та молоді. Хотілося б працювати з Фондом Олени Франчук. Упевнена, що лише в співпраці можна зробити багато добрих справ.