Іван Єлістратов, Харків
№ 36. 1 жовтня 2004 року, стор. 6

У серпні 2004 року указом Президента України Харківському педагогічному університету імені Григорія Сковороди було надано статус національного. Вочевидь, таке визнання значимості колишнього педінституту для всієї системи державної педагогічної науки - не тільки подарунок до 200-річного ювілею з дня заснування навчального закладу, а й своєрідний аванс на майбутнє.

Учитель, навчитель, педагог, просвітитель - найгуманніша частина інтелектуальної еліти. Це добре розуміли і за часів Російської імперії. 200 років тому імператор Олександр І підписав Статут створеного при Харківському імператорському університеті вчительського інституту, який "образует учителей для гимназий и училищ". Його відкриттю сприяла активна просвітницька діяльність українського філософа, поета і перекладача Г. Сковороди, який багато зробив для того, аби переконати губернських чиновників у доцільності відкриття додаткових класів з підготовки вчителів для шкіл і гімназій Слобожанщини. Тож присвоєння у 1945 році педінституту імені Григорія Сковороди було цілком логічним.

За два століття навчальний заклад пережив немало складних історичних і організаційних періодів, особливо у 1919-1930 роках, зрештою, як і вся вища освіта України. Але завжди був осередком підготовки будівників громадянського суспільства, навіть тоді, коли це поняття вважалося "буржуазними витребеньками". В аудиторіях закладу за період його діяльності підготовлено 150 тисяч учителів. Університетом інститут став 1994 року. Сьогодні на 61 кафедрі працюють 742 викладачі (112 професорів та докторів наук, 325 кандидатів та доцентів), є аспірантура з 33 спеціальностей, на 28 кафедрах готують кандидатів наук. А ще в складі університету працюють інститути післядипломної освіти, економіки і права, іноземних мов, мистецтв, початкової освіти та психології, природознавства й математики, українського козацтва. Функціонує й науково-дослідний інститут педагогіки та психології імені Василя Сухомлинського. Це єдиний в Україні педагогічний університет, де працюють 29 докторів педагогічних наук, професорів.

Підготовка вчителя ХХІ століття - таке завдання поставив собі викладацький колектив університету. Виконувати його доводиться в час, коли освітня галузь України вступила в стадію реформування: час диктує необхідність перегляду багатьох усталених, а часом і застарілих підходів як до реалізації самого навчального процесу, так і до змісту навчальних програм. Це при всьому тому, що університет сьогодні має не тільки прекрасну матеріально-технічну базу, а й власні, ексклюзивні надбання.

  • Ми вважаємо, що кожен наш студент, майбутній учитель зобов'язаний володіти кількома мовами: мовою найближчих сусідів, а також однією з найпоширеніших мов світу, - говорить ректор університету Іван Прокопенко. - І вже домоглися того, що кожен другий наш випускник досконало володіє іноземною мовою. Обов'язковим є володіння комп'ютером - цією технікою університет оснащений дуже добре. Ми і в тестуванні взяли участь одними з перших, оскільки давно мали для цього відповідну базу. І про реалізацію творчих особистостей не забуваємо - маємо 76 творчих колективів.

Предметом особливих роздумів для ректора став Болонський процес, оскільки він може стати інтегруючою загальноєвропейською освітянською силою, а при недбалому підході - руйнівником тих надбань, які має вітчизняна освіта.

  • У Болонському процесі головним є використання колективного розуму, набутого університетами протягом тривалого часу. Декотрим з них по вісімсот років! Ми молодші, але й у нас є чим похвалитися, - переконаний ректор. - Кілька років тому ми з власної ініціативи брали участь у моніторингу математичної освіти спільно з Великою Британією та Фінляндією. І переконалися, що наша вітчизняна математична школа середньої освітянської ланки не гірша, а в чомусь і краща. Десятки українських дітей на міжнародних математичних олімпіадах посідають чільні місця. Іноземні спеціалісти заздрять нам, бо в країні існує добре налагоджена система педагогічної освіти, саме система, а не навчання "взагалі", притаманне сучасній Європі, де майбутні вчителі одержують загальну освіту.

23 серпня, перебуваючи в Харкові, Президент Леонід Кучма вручив члену-кореспонденту, докторові педагогічних наук, професору Ганні Троцко орден княгині Ольги ІІІ ступеня. Вона вважає нагороду заслугою всього університетського колективу й студентського зокрема. Пані Ганна керує Молодіжним центром університету, який об'єднує 4,5 тисячі студентів, де є і дискусійні клуби, і художні колективи, і студентські спілки - одним словом, усе, що допомагає майбутньому вчителю гармонійно розвиватися, а невдовзі передати усе набуте учням.

У цьому навчальному закладі панує студентський девіз: університет - наша гордість. Він матеріалізується щоденно. Педагоги пишаються успіхами своїх студентів і випускників. Такою є вся історія університету - змінюються покоління, старі традиції доповнюються новими. Плинуть роки, а Харківський педагогічний університет молодіє.

Володимир Митрофанович Гоцуляк:

  • Вважаю, що такий парад - данина пам'яті подвигу тих, хто визволяв Україну. Мені не довелося брати участь у боях на території нашої держави, хоча призивали до війська з Одеси. Нас направили до Куйбишевської області в 286-й окремий інженерний полк.

Брав участь в обороні Ленінграда, наводив мости на Неві, розміновував дороги, пройшов через усю Європу і закінчив війну у Франкфурті-на-Майні.

Демобілізувавшись у 1947 році, потрапив до Києва. В 1951 році відновлював Хрещатик, будівлю Київського університету тощо.

Степан Федорович Кропивка:

  • Нинішнє свято викликає почуття гордості за наш народ, Вітчизну, за всіх людей; почуття вдячності і нашому старшому поколінню, й тим, хто після нас взявся за відбудову народного господарства, підхопив завойований у боях прапор свободи і гідно проніс його через життя.

Михайло Олексійович Краснохот:

  • Я сибіряк, родом з Новосибірська. В серпні 1941 року нас, 17-річних, вчорашніх десятикласників, на заклик комсомолу призвали на фронт. По п'ять тисяч дівчат і хлопців... Завезли в Тбілісі, де навчили на зв'язківців... А потім - на фронт. Пройшов через усю Україну, з початку і до кінця...

Медицина багатшає

Олена Сердюк, Луганська область
N 55. 8 грудня 2004 року, стор. 7

Нині в Україні реалізується понад двадцять програм з поліпшення медичного обслуговування населення, зміцнення та розвитку матеріально-технічної бази лікарняних закладів. Починаючи з другого півріччя нинішнього року, значно зросли державні асигнування на медицину.

Насамперед зусилля координаторів програм з охорони здоров'я сконцентровані на вирішенні найгостріших проблем галузі і, зокрема, на забезпеченні медичних закладів сучасним обладнанням. Нещодавно велику кількість медобладнання, придбаного за кошти державного бюджету, було виділено й Луганщині.

Загалом лікарняні заклади цієї області отримали 183 одиниці медобладнання на загальну суму 4,6 млн грн. Довгоочікувані діагностичні апарати і системи виділено обласній клінічній лікарні, обласній дитячій клінічній лікарні, Перевальській, Сватівській, Лутугинській районним лікарням, Луганському міському пологовому будинку та іншим медичним закладам міст і районів регіону.

  • Ми одержали саме те обладнання, про яке мріяли. Це - велика підмога для нашого регіону, - наголосив головний лікар Марківської центральної районної лікарні Олександр Житін.

На Луганщині 2004-й оголошено Роком охорони здоров'я. Нинішній же рік в області позначився новобудовами медичних закладів. Зокрема введено в експлуатацію другу чергу комплексу центральної районної лікарні в селищі Біловодськ, завершено будівництво Центру з боротьби й профілактики СНІДу і лабораторного корпусу обласної станції переливання крові.